Глава 17

  Час після повернення Марка линув дуже швидко. Минуло майже півроку, як він повернувся у Сієтл і почав працювати у кав’ярні «Amare».

 З Полом та іншими членами компанії Марк ще спілкувався, хоч все рідше і рідше ходив з ними на вечірки й майже не запрошував їх до себе додому.

  З Крісом вони дуже здружились, а від Дженні як і раніше, він старався триматись як найдалі, хоч вона і не полишала спроб з ним поговорити. Його відповіді до неї були завжди сухі та холодні.

  Незабаром наближалось Різдво. Це було одне з двох найбільших християнських свят, тому підготовка і святкування були масовими.

  Кожного року молодь з церкви Дженніфер співали колядки на святковому служінні. Перед день Різдва, вся молодь збиралась саме у кав’ярні, щоб провести співанки й підготуватись до служіння.  

  Дженніфер не знала, як попросити дозволу у Марка, щоб зібратись з молоддю у кав’ярні, але все ж вирішила ризикнути.

  Того дня, дівчина підійшла до нього і просто прямо спитала:

- Марк, чи можна нам зібратись сьогодні ввечері тут, щоб підготуватись до святкового служіння? Ми кожного року збирались, і молоді це дуже подобалось, будь ласка, дозволь нам це зробити й цьогоріч теж.

- Гаразд, у мене все одно інші плани на сьогодні, і я піду раніше з роботи.- сказав беземоційно як і завжди.

«Гаразд?»- здивовано повторила дівчина сама до себе. «Невже він подобрішав перед самим Різдвом? Що б це не було, слава Богу що дав нам можливість зібратись сьогодні тут і послужити для Нього».

  - Ей ти куди? Залишайся з нами, зараз збереться вся молодь, буде дуже весело.- мовив Кріс, коли побачив Марка, що вже збирався.

- Мене запросили на вечірку, тому мені вже час, веселіться тут без мене.- коротко сказав Марк і попрощавшись з другом, вийшов.

  Насправді його ніхто нікуди не запрошував. На цей вечір у нього зовсім інші плани. Вже давно для себе він вирішив, що ще обов’язково повернеться в дім пристарілих, але майже кожного дня туди навідувались Кріс або Дженні, а він не хотів бути поміченим, тому саме сьогодні той слушний час, щоб зробити задумане, коли вони двоє будуть зайняті з молоддю.

  Вже давно Марк відкладав гроші, зароблені у кав’ярні. Назбиравши немаленьку суму, одну частину з неї він вирішив віддати на подарунки до дня Різдва, щоб порадувати стареньких, іншу ж частину, поки залишив на майбутнє. Особисто ж для Марка Різдво не було таким особливим святом як для інших, він просто святкував його, зовсім не розуміючи й не прагнучи зрозуміти суті цього свята.

  Обходивши всі необхідні крамниці, та купивши особисто подарунок для кожного, він відправився у дім пристарілих.

  Знайомі стіни тепер не викликали у нього такого збентеження, а скоріше навіювали якусь теплоту, адже тут його чекають.

  Всі як завжди сиділи у холі, проводили свій вільний час хто як міг. Коли ж вони побачили Марка та ще й з подарунками, то зраділи як маленькі діти. Так, саме заради цих поглядів і усмішок він прийшов сюди. Прийшов не тільки подарувати радість їм, а й для себе отримати дозу щастя.

  Весь вечір хлопець провів у балачках зі старенькими. Вони розповідали йому про молодість, про те, як потрапили сюди, багато розпитували у хлопця про його життя, і він чомусь нічого не приховуючи, розповідав.

  Спілкування було настільки щирим, що Марк не хотів повертатись додому, тут йому було добре. Тепер він зрозумів, чому Дженні так часто жертвує собою заради інших, насправді ж вона отримує набагато більше.

  Хтось з бабусь сказав, що вони з Дженні були б дуже гарною парою, на що хлопець зніяковіло і якось сумно відповів:

- Так, вона найчудовіша людина яку я знаю, але на жаль, ми ніколи не зможемо бути разом.- сумно сказав він, не приховуючи свої емоції.

- Це ще чому? Якщо двоє люблять один одного, то чому не можуть бути разом?- здивовано і так по дитячому спитала бабуся.

«Любов?»- Марк раніше ніколи не задумувався над цим словом, але можливо саме воно насправді описує всі його справжні почуття до цієї білявки, хоч він це і ретельно приховує навіть сам від себе.

- Я дуже грішна людина, а вона чиста і непорочна, вона заслуговує на когось кращого.- подумавши, мовив хлопець.

- Але є Той хто може зробити тебе чистим також за одну мить і вже назавжди.- продовжив якийсь дідусь.

  Хлопець здогадався про кого вони говорять і цього разу не хотів закривати цю тему ось так, як завжди, він хотів зрозуміти й можливо саме тут знайти відповіді на свої запитання.

- Я вже розповідав вам, як померли мої батьки і як слізно я молився до Того, про кого ви розповідаєте. Але Він мені не допоміг, не почув, то хіба почує зараз?

- Ми прожили вже немало на цій землі хлопчику і хочу сказати, що твої батьки найщасливіші, адже вони зараз там, у небі, зі своїм Богом, куди й кожен з нас хоче потрапити. Вони встигли покаятись, визнати свої провини перед Ним, от Він і порахував їх готовими до зустрічі вже в небесах. А твоя дорога хлопчику ще була дальньою до пізнання Його, тому ти зараз тут і тому ще досі вагаєшся, прийняти Його у своє серце чи ні.- лагідно мовила бабуся.

- Я не вагаюсь, я цього не зроблю, я не можу цього зробити.

- Мій любий хлопчику, ти навіть не уявляєш, яка зараз боротьба йде у твоєму серці, хоч ти цього і не визнаєш.

  Марк просто мовчав, а маленькі стежинки сліз були прокладені на його щоках і повільно стікали додолу. Він не розумів, що з ним коїться, але на душі було дуже і дуже важко.