Глава 16

Надворі вже було досить пізно. Марк йшов пішки додому, аби розвіятись та все обдумати. Холодний поривчастий вітер то підіймав кольорове опале листя, то різко кидав додолу.

  Додому хлопцеві зовсім не хотілось. Але куди йому йти іще, якщо у цьому місті та й у всьому світі, він сам. Нема нікого хто б потурбувався про нього, хто б запитав як у нього настрій, про що він думає, що його тривожить. Всі думки сходились лише до Дженні, єдиної, кому як здавалось Марку, було до нього діло. Але він сам від неї відмовився і до того ж дуже жорстоким методом, ігноруванням.

  Дорога до будинку хлопця від дому пристарілих пролягала через їхню кав’ярню. Проходячи повз, Марк побачив там світло.

«Невже забула вимкнути?»- подумав хлопець і підійшов ближче, щоб перевірити остаточно.

  Перед взором хлопця відкрилась картина: по усій кав’ярні, на столах стояли безліч коробок, деякі були вже наповнені, деякі ще пустували. Дженніфер ходила по залу, і по черзі вкладала печиво різної форми у коробки. По ній було видно, що втома і сон вже брали верх над нею, але все ж із задоволеним обличчям, ніжними рухами, вона продовжувала свою працю, адже завтра на неї так чекали.

 «Чому вона це робить? Зовсім не думає про себе. Чому ніхто їй не допомагає?»- невдоволено подумав Марк.

  Він так захотів зайти до неї, допомогти, посадити за столик, зробити їй її улюблене капучино і говорити про все на світі до самісінького ранку.

  Але хлопець застиг на місці. «Між нами надто глибока прірва»- з сумом сказав він і відійшов далі, щоб вона його не помітила.

  Додому Марк так і не пішов. До пізньої ночі він споглядав, як трудиться Дженні. Коли вона вже зачиняла кав’ярню, він непомітно пройшов за нею, хвилювався, адже надворі була вже ніч, а вона йшла пішки.

  Коли він впевнився, що у її кімнаті загорілось світло, тоді й сам зайшов у дім.

  Цієї ночі, хоча вона й була вже короткою для хлопця, йому наснились його батьки. Такі усміхнені й щасливі, вони все кликали його до себе, але як швидко хлопець не біг, він ніяк не міг дістатись до них, навіть торкнутись не зміг.

  Ранок для хлопця був не з найкращих. Нічний сон навіював Марку негативні думки, хоч батьки у ньому і були щасливі. Він знову згадував ту аварію, ту молитву, де просив у Бога, щоб Він зберіг його маму і тата, але Він не почув його щире благання, забравши двох батьків і лишивши глибоченну рану у серці та розчарування у Тому, в кого повірили його батьки й почав довіряти вже й він. Здається, що вся та біль знову нахлинула на Марка з новою силою.

 «Де був Бог, коли помирали мої батьки». Він так Йому і не пробачив за ці шість років. Він так і не зрозумів, чому сталось саме так, чому він один лишився живий, коли так хотів бути просто зі своїми батьками.

  Потік думок зупинив будильник, котрий кликав вже на роботу. Хлопець піднявся з ліжка, прийняв душ, одягнувся як завжди у білу футболку і сірі джинси та вирушив на роботу.

  Як не дивно, але кав’ярню відчинив він сам. Згодом прийшов Кріс і сказав що Дженніфер не буде ще кілька годин, також він щиро подякував хлопцю за вчорашню допомогу, але нічого не випитував, за що Марк був йому дуже вдячний.

  Хлопець не питав де вона, бо знав, що понесла ті коробки тим, хто також її чекає.

  Вчора дівчина встигла приготувати не лише печиво для дітей, але й вдосталь солодощів для кав’ярні, щоб не виникло проблем під час її відсутності.

  Хлопця водночас і приємно дивувала жертовність цієї дівчини, але і нервувала також, адже вона в останню чергу думала про себе, це і не подобалось Марку.

  Коли дівчина прийшла нарешті на роботу, одразу підійшла до хлопців, щоб привітатись і поцікавитись як справи.

- Привіт красуне, у нас все добре, дякую що потурбувалась вчора і наготувала вдосталь для наших клієнтів, бо й не уявляю, як би ми з Марком пекли б чизкейки на замовлення.- засміявся Кріс, дружньо штовхаючи Марка у плече.

- Наступного разу попереджай заздалегідь, що ти запізнишся. А якби ще й Кріса не було, що б я тут сам зробив?- невдоволено сказав хлопець.

- Гаразд, прости мені.- лагідно сказала Дженні.

  Її слова ніби облили гарячою водою цю крижану стіну Марка. Йому стало ніяково від такої твердості до неї, адже він знав, де вона була і що робила, і як старалась вчора щоб все зготувати й віднести дітлахам, стало ніяково і від її реакції на його холод, такої ніжної та щирої. «Справді, так може лише вона, наша Дженні».- подумав Марк, серце якого почало краятись від його несправедливості до неї.