Глава 15

Ранок понеділка для когось був синонімом до слова втома, але не для білявочки Дженні. Вона прокинулась у чудовому піднесеному настрої, хоч завжди й до сьогодні прокидалась радісною, але саме в цей ранок якесь особливе відчуття переповнювало дівчину, яке саме вона ще й до кінця сама не розуміла.

  Вчора ввечері дівчина хоч і проводила час з друзями з церкви, та думки її були далеко, там, з Крісом та Марком. Дівчина подумала, якщо хлопець не повернувся, значить можливо він зумів знайти спільну мову з її колишнім другом. Надіятись на те, що вони повернуться в дім Дженні вдвох було ідеєю не дуже, все-таки вона була реалісткою.

  Дівчина просто згорала від нетерпіння як найшвидше поговорити з Крісом, адже вчора їм так і не вдалось цього зробити.

  Погода за вікном все більше і більше нагадувала про закінчення вже золотої осені.

  Зв’язавши біляве волосся в пучок на голові, і одягнувши білу сукню міді з легким бежевим пальто, дівчина виглядала ще більш милою та ніжною.

  Робочий день у кав’ярні «Amare» як завжди для дівчини почався рано. Сьогодні вона прийшла сюди аж за годину раніше, в надії точно не застати тут Марка, а насолодитись улюбленим напоєм та найцікавішою для неї книгою у світі, Біблією.

  Та планам дівчини знову не судилось здійснитись, адже Марк преспокійно сидів собі за столиком біля вікна, попиваючи ранкову каву.

  Здається хлопець зовсім не здивувався, побачивши тут Дженніфер, а от вона навпаки.

  «Цікаво, що ж він тут забув з самого ранку?»- подумала дівчина та відчинивши двері кав’ярні, зайшла всередину.

- Привіт, ти рано.- як завжди ніжно мовила дівчина.

- Не спалось.- коротко і беземоційно сказав Марк.

  Минувши хлопця що сидів за столиком, вона підійшла до шафи й елегантно, так як вміла лише вона, зняла пальто та залишила там свої речі. Такий простий здається жест, але скільки витонченості дівчина в ньому змогла показати, скільки ніжності.

  Надворі було прохолодно, тому Дженні одразу вирішила зробити собі капучино з ніжною пінкою та шоколадною стружкою. Хоч роботи й було вдосталь у перший робочий день тижня, але вона все-таки вирішила насолодитись улюбленим ранковим ритуалом перед роботою.

  Дженніфер сіла за два столики від Марка, також біля вікна. Зовсім не звертаючи уваги на дівчину, хлопець пив свій американо з молоком, дивлячись у велике вікно, що відкривало вид на парк.

  Вона з трепетом розгорнула свою Біблію та почала читати. Цікаві й правдиві історії почали ніби випливати перед очима дівчини, всі емоції від прочитаного читались у неї на обличчі. Вона повністю поринула у читання, забувши про все на світі.

  Їй так шкода стало Йосипа, коли того продали у рабство рідні брати, і вона так щиро раділа, коли Бог нагородив чоловіка за всі його добрі справи перед Ним.

  Дівчина так захопилась читанням, що зовсім не помічала, як пильно за нею стежив Марк. Хлопець не зводив очей з Дженні.

«Яка ж вона наївна все-таки. Плакати через якусь книжку. - подумав хлопець.- Ні краплини гордості, черствості чи будь-чого іншого поганого. Хіба можна бути настільки ідеальною?»- роздумував Марк далі.

  Але для Дженніфер це була не просто книжка, це було найдорожче від усього що вона мала у свій двадцять один рік. І не тому, що Біблія була дорогою матеріально, а тому, що для дівчини це був подарунок від самого Бога, а отже найдорожче з усіх земних скарбів.

  Марк та Дженні так і провели цілу годину перед відкриттям у мовчанні, краєм ока, поглядаючи один на одного, кожен  роздумуючи про своє.

  Незабаром прийшов Кріс. Він зустрів господарів щирою та дружньою посмішкою. Після вчорашньої душевної розмови, хлопці явно змінили своє ставлення один до одного у кращу сторону і це не могло не радувати дівчину.

- Привіт всім. Кавуєте і без мене?

- Привіт, Крісе. Ми зовсім про це не домовлялись і тим паче ми сиділи окремо.- випалила дівчина, наче виправдовуючись перед ним.

  «Знову соромиться мене»- промовив Марк сам до себе і майже непомітно усміхнувся. Йому подобалась її сором’язливість і ці червоні щоки, що різко спалахують навіть від одного погляду. Зловивши себе на тому, що він просто стоїть і дивиться на неї, хлопця ніби облили холодною водою, він різко наче підскочив й одразу направився до барної стійки.

- Ей друже, ти чого?- здивовано запитав його Кріс.

- Скоро можливо прийдуть клієнти, а у нас тут безлад, треба братись до роботи.- швидко відвернувшись від них, Марк зімітував прибирання, сам шокований своїм зніяковінням перед ними.

«Надіюсь не помітила»,- протираючи пил думав хлопець.

  - Марк правий, сьогодні дуже багато роботи. Я на кухню, а ви попрацюйте тут. Коли будеш вільний Кріс, то заскоч до мене на хвильку.- посміхнулася дівчина, натякаючи хлопцю на те, що вона чекатиме його як найшвидше і з усіма подробицями вчорашнього.

  Всі розійшлись і приступили до роботи. Дженніфер одягнула ніжно блакитний фартух, вдягнула рукавички, та приступила до готування шоколадного десерту «Брауні». Марк так і далі витирав пил у залі, а Кріс зайнявся серветками, які закінчились за столиками і які потрібно було поновити.

- До речі Марк, а як ти познайомився зі своїми друзями? Ти ж зовсім нещодавно приїхав, а з Полом здається вже знайомий давно.- з цікавістю запитав Кріс.

- Так, ти правий, Пола я знаю вже давно. Він працював зі мною у Портленді в автомайстерні, але її невдовзі закрили, і до того ж виявилось, що він сам із Сієтла, а оскільки нас там вже нічого не тримало, то ми вирішили повернутись сюди. Я у свій батьківський дім, а він у свій.

- А інші хлопці з компанії?

- Це можна сказати, друзі Пола, не мої. Ми просто зависаємо часом разом на вечірках чи у моєму будинку, а так, я майже нічого про них не знаю.

- І тобі справді подобаються всі ті вечірки?

- Там весело..- беземоційно мовив хлопець.

- Але чи подобається тобі це весело?- поглядом вимагаючи чесної відповіді, запитав Кріс.

  Марк на хвилину замислився, не знаючи що й відповісти, а потім випалив:- Ти завжди такий надокучливий зранку?- намагаючись перевести все у жарт, запитав хлопець.