Глава 12

  Неприємний осад, котрий залишився після ранкової розмови, ніяк не дозволяв Дженніфер нарешті приступити до роботи.

  Весь ранок дівчина провела на кухні, аби лишній раз не перетинатись навіть поглядом з Марком. І напевно, робота у кав’ярні зовсім зупинилася б, якби не Кріс. Саме він був ніби посередник між Марком та Дженні.

 Перший приймав замовлення, віддавав Крісові, а той своєю чергою Дженніфер, яка готувала замовлення на кухні. Друг Дженні з самого початку помітив щось не те між хлопцем та дівчиною, але ніяк не наважувався спитати.

- Красуне, з тобою все добре?- все-таки вирішив поцікавитись Кріс.

-Як думаєш, чому Бог посилає нам випробування у житті?- дівчина ніби не почула його запитання, а натомість поставила  своє.

-Для того, щоб зробити нас сильнішими,- впевнено сказав він,- яким би важким не було випробування, я вірю що він посилає їх нам лише на добро. І я сам цьому свідок.

-Ти як ніхто інший знаєш що таке справжнє важке випробування. А мої ж на фоні твоїх, як звичайне дитяче непорозуміння, тому пробач, що жаліюсь тобі.

-По-перше, для того і потрібні друзі, щоб жалітись один одному. А по-друге, якби не ти, то хтозна чи зміг би я пройти його колись, і дійти до цієї нагороди, котру мені приготував Бог, і яку я вже отримую з дня мого покаяння.

-Дякую тобі друже, що ти також колись з’явився у моєму житті. Справжні друзі, це справді подарунок від Всевишнього.- з вологими від сліз очима, мовила дівчина.

  Все-таки Дженніфер вирішила не розповідати своєму другові про ранкову розмову з Марком. Вона надіялась, що хлопець все-таки змінить своє рішення. Дженні не хотіла засмучувати Кріса новими правилами, які придумав її співвласник.

  Ближче до вечора у кафе прийшов новий друг Марка Пол, ще з кількома хлопцями. Їх зовнішній вигляд та манера поведінки, зовсім не вписувались у спокійний і затишний інтер’єр цієї кав’ярні. Напевно ці хлопці любили більшу частину свого часу проводити не за чашкою кави та приємною розмовою, а у якомусь барі, випиваючи спиртне у компанії.

  «Невже це і є нові друзі Марка?»- виглядаючи через щілину з кухні, споглядала на нових гостей Дженніфер.

«Як же мені їх шкода, адже вони нічого не знають про Ісуса, і своє життя присвячують зовсім не тому. А найгірше це те, що разом з ними Марк».

- Давай Марк, покидай цю нудну роботу, і погнали з нами на вечірку. Ліза сказала, що там буде багато її подруг з коледжу, тому ми просто не можемо це пропустити.- з азартом в очах вмовляв хлопця Пол.

- Сьогодні я працюю до восьми. Так що давайте без мене.- без жодного інтересу мовив Марк.

  Краєм ока він побачив, що за їхньою розмовою спостерігає Дженніфер, тому натягнувши фальшиву посмішку сказав:

- Хоча ні, як же я таке пропущу, ти маєш рацію, Ліза з подругами вже напевно нас зачекалася.- з єхидною посмішкою сказав це Марк, споглядаючи непомітно на реакцію Дженні.

  Звичайно що її емоції можна було побачити у її очах без жодних слів. Всім своїм виглядом вона молила «не йди, тобі там не місце». Але саме такої реакції він і чекав. Взявши речі, він попросив Кріса, щоб той його підмінив і просто пішов за своїми новими друзями.

  Дженніфер одразу згадала слова тата, котрі він сьогодні їй говорив про те, що якби ти не хотів допомогти людині, якщо вона сама цього не хоче, то ти вже нічого не вдієш, якщо сам Бог не втрутиться.

  Тому, якби Дженні не хотіла побігти за Марком попросити його, щоб він не йшов на ту вечірку, вона не могла цього зробити. Дівчина вирішила довірити все у Божі руки.

  Щоб якось розвіятись, Дженніфер не пішла  додому одразу після зачинення кав’ярні. Завтра вона планувала з друзями піти у лікарню навідати хворих дітей у відділення онкології. Завжди коли вона була там, її серце розривалося. Так їй було шкода всіх тих діток, більшість з яких врятувати вже було неможливо. Але вона щиро вірила, що якщо вони звістять цим діткам про Ісуса, то ті увірують і будуть на небесах мати вічне життя вже без болю та без смутку.

  Щоб хоч якось підняти цим малюкам настрій, Дженніфер завжди вигадувала різноманітні цікаві десерти, які вона з молоддю роздавала діткам.

Тому сьогодні, вона вирішила довше попрацювати над солодощами та водночас розвіяти тривожні думки про Марка.