Глава 9

Кріс вже чекав біляву подругу біля кафе. Хлопець з протезом однозначно виділявся серед іншої молоді, але не дивлячись на свій фізичний стан він завжди був усміхненим і старався допомогти Дженні чим міг. У свій час вона  дуже допомогла хлопцеві, адже після його покаяння відбулося чудо зцілення і він почав життя з чистого листа.

 Юнак не знав що йому робити далі, адже після того, як він покаявся, лишив у минулому всіх своїх так званих друзів, всі свої погані звички та навіть погані думки.

  Звичайно Дженніфер найперша прийшла на допомогу Крісу. Вона також розповідала йому про Ісуса, розповідала про християнське життя, з часом вона стала для хлопця найкращою подругою, а він для неї найкращим другом.

  Дженніфер для нього стала тим промінчиком світла, котрого він так чекав все своє життя. Він завжди називав Дженні красунею, і він справді так вважав, але він дивився не лише на зовнішність, а й на її внутрішній світ.

  Хлопцеві симпатизувала Дженні, але він розумів що недостойний такої дівчини, тому ніколи навіть не натякав їй на свої почуття.

  - Привіт красуне, я вже тебе зачекався.

  Кріс стояв біля кафе, підпираючи зачинені двері. Дівчина не раз вже казала своєму другові, щоб він її так не називав, але зрозумівши що його ніяк не вмовити, просто звикла до цього.

- Пробач, будь ласка, мала деякі справи перед роботою.

- А твої справи часом не Марком звуться?

- Ну або ти за мною слідкував, або ти так добре мене вже вивчив.

- Напевно що друге.- підморгнув хлопець.

 Дженніфер відімкнула кафе і вони в чудовому веселому настрої увійшли всередину.

  На годиннику була вже рівно десята година. Дівчина те й робила що споглядала на телефон, її ранкова впевненість кудись розвіялась і тепер вона справді почала хвилюватись.

  Щось все-таки підказувало Дженні зсередини, що вона зможе достукатись до Марка. І хоч вони вже давно не діти, але те, що вони переживали разом колись було справжнім, щирим і незабутнім. Вона довірила все в руки Бога, тому була впевнена у своїх намірах і в тому, що їй все вдасться.

  Годинник показав одинадцяту тридцять, а Марка досі не було видно на горизонті. «Невже не прийде?»- подумки хвилювалась дівчина.

  Аж ось, чорняве волосся показалось при вході у кав’ярню. Як завжди: біла футболка та темні джинси.

Одяг залишився той самий, але погляд зовсім змінився.

- Ти спізнився.- мовила дівчина.

- І тобі привіт Дженніфер.

- Якщо чесно, я думала що ти вже не прийдеш.

- Напевно ти мене погано знаєш. Я дуже відповідально ставлюся до своєї роботи, це по-перше, а по-друге, давай прямо зараз вияснимо дещо. Ми з тобою працюємо на одній роботі, ми співвласники, тобто у нас однакові права у цьому закладі. А це означає що ти не маєш права мною керувати, а всі рішення ми повинні обговорювати разом.

- Не хвилюйся Марк, я не претендую на твою частину бізнесу. Хочеш керувати? Будь ласка. Але не забувай що ти тут перший день і зовсім нічого не знаєш про цю роботу, тому якщо тобі раптом знадобиться допомога ти знаєш де мене шукати.- закінчивши словесну перепалку, Дженніфер покинула хлопця з широко відкритими очима, а сама пішла на кухню, працювати як завжди над десертами.

   Після шести років відсутності Марка, здається змінився не лише він, а й Дженніфер. Колись він завдав їй болю, адже покинув не сказавши ні слова. Тепер, вона не дозволить йому знову грати на її почуттях.

  Ззовні тверда та непохитна після сказаного, всередині Дженніфер відчувала себе погано. Подумки вона знову молилась.

«Боже, прошу Тебе допоможи. Дай мені мудрості відповідати Марку на всі його слова, якими б вони не були, з лагідністю та добротою. Дай мені сили знову провести його до Тебе, прошу.»

  Закінчивши молитву, дівчина взялась за приготування десертів. Вона хотіла якомога швидше прогнати всі гнітючі думки й до того ж сьогодні потрібно було приготувати більше солодощів, адже вона мала віднести їх у «Дім милосердя».

  Марк сів за стіл, та уважно почав роздивлятись все довкола. Все що він тут бачив, йому подобалось, він абсолютно нічого не хотів змінювати, окрім того, що тут постійно були християни, а вони не особливо викликали симпатію у хлопця.

  До того ж він справді не знав з чого почати працювати, адже до цього, кав’ярнею керували його батьки, потім батьки Дженніфер, тому він абсолютно нічого в цьому не розумів.

  Кріс помітив збентежений вигляд Марка та вирішив сісти до нього.

- Привіт друже.- з посмішкою сказав Кріс.

- Ми знайомі?- сухо запитав Марк.

- Я Кріс, друг Дженні. Ти ж Марк так, вона розповідала мені про тебе.

- Цікаво, цікаво. І як давно ви дружите? І що вона тобі про мене розповідала?- в голосі хлопця відчувалась настороженість.

- Ми дружимо вже кілька років, а розповідала вона лише хороше, не хвилюйся.- підморгнув йому хлопець.

- Наскільки я знаю, то у Дженніфер немає близьких друзів, вона всіх тримає на дружній дистанції, чи я помиляюсь?

- Ну чому ж, колись в неї був вже найкращий друг, але так сталось що він не дуже гарно з нею вчинив. Тепер, найкращий друг у неї лише один, і це я.

  Кріс був налаштований дружньо, чого не скажеш про Марка. Розмова про Дженніфер давалась йому нелегко. Чи він не хотів ворушити минуле, чи просто спогади про Дженні приносили йому якісь неприємні відчуття, розібратись було в цьому важко. Але можна було сказати одне, новий найкращий друг Дженні не викликав у нього довіри.

  - І як же ви познайомились?- випалив Марк, розуміючи, що зайшов із запитаннями надто далеко.

  Що це? Невже він приревнував стару подругу до її нового друга? Це неочікуване відчуття було новим і зовсім не приємним для хлопця. Проте побороти його було не так легко із запальним характером Марка.