Глава 8

Після зустрічі з Марком, вона не одразу пішла до свого будинку, а вирішила, що хоче побути наодинці зі своїм найкращим другом Ісусом.

  Як завжди на забутій всіма пристані біля озера, її чекав старий човен, котрий з роками став ще більш занедбаний і вже не придатний для плавання.

  Осінній теплий вечір сьогодні ніяк не міг зігріти тіло юної дівчини, котре невпинно тремтіло від недавньої зустрічі.

  Вона не могла зрозуміти, що це з нею діється. Скільки протилежних відчуттів роїлось у неї в середині, які вона ніяк не могла вгамувати, розкласти по поличках.

  Радість від такої довгоочікуваної зустрічі одночасно з розчаруванням, співчуття зі злістю. Вона ніяк не могла пробачити Марку, що він так просто взяв і викинув її з його життя, але водночас вона раділа, адже знала що він живий, здоровий, що він тут.

  Дженніфер часто згадувала їхні зустрічі на цьому причалі. Згадувала, як вчила його молитись, як з великим натхненням розповідала йому про Ісуса, як подарувала йому Біблію, якої можливо він вже давно позбувся.

   Ті добрі, щирі очі, котрі так цікавились Богом, що ж з ними сталось тепер?

   Дівчина не могла так просто відступити. Вона подумала, якщо він повернувся, то можливо Бог хоче, щоб вона знову, як і колись, розповідала йому про Ісуса. Колись їй вдалось відкрити другові хоча б частинку Ісусової любові, то можливо і зараз їй це вдасться.

  Налаштувавшись все-таки до рішучих дій, вона наостанок ще раз помолилась та пішла додому.

  Їй пощастило, що мама з татом вже були у своїй кімнаті й не почули коли, та в якому стані вона прийшла додому.

  Зранку перед роботою, дівчина твердо вирішила знову навідати давнього  друга.

    Після короткого стуку у двері, їй відчинили. На порозі стояв Марк.

- Привіт.- щиро посміхнулась Дженні.

- Я надіявся що ми зрозуміли один одного.- не очікувавши її тут побачити, сказав хлопець.

- Так, я все зрозуміла.- твердо сказала вона.

- Щось не видно, раз прийшла сюди знову. Я трохи зайнятий, як бачиш.

  З напіввідкритих дверей, дівчина побачила компанію молодих людей, що сиділи й проводили час за випиванням пива та спільного перегляду кіно.

- Можеш приєднатись до нас.- з насмішкою сказав Марк.

- Мені там не місце, як і тобі теж.- м'яко відповіла дівчина.

- Не тобі вирішувати де, з ким і як мені проводити свій час.

- Так, ти правий, я просто прийшла тобі нагадати, що чекаю тебе сьогодні на роботі.

- Якій ще роботі?- здивовано запитав Марк.

- Якщо ти не забув, бо я бачу що в тебе трошки є провали у пам’яті, то віднедавна, ми з тобою співвласники однієї кав’ярні. А оскільки ти прибуток отримуватимеш так само як і ми, то і відповідно працювати повинен так само. Тому об одинадцятій ласкаво прошу. Бувай.- вона розвернулась і пішла в сторону роботи.

  Дженні, мабуть, ще ніколи не почувала себе так впевнено як щойно, вона й сама від себе такого не очікувала.

  Марк так і залишився стояти, оторопілий від такої твердої та впевненої у собі дівчини. Він явно не очікував такого натиску від Дженні.

  Але, як не дивно, вона була права на рахунок роботи. Брати чужі гроші, не зароблені власними силами, це було проти принципів юнака.

  До того ж він справді переймався долею цієї кав’ярні, адже це було єдине, окрім будинку, що лишилось йому від батьків. Вони дуже любили цей заклад, вкладали у нього свої сили та любов.

  Тому він не готовий був та й не хотів продавати свою частину цього невеличкого бізнесу, хоч і доведеться тепер кожного дня бачити Дженніфер.