Глава 3

Останні кілька місяців пролетіли зовсім непомітно для Дженніфер. Можливо це тому, що дівчина майже весь свій час приділяла новому другові, і тижні пролітали наче один день.

  Сім’я Дженні справді дуже допомогла новим переселенцям з України. Її батько влаштував Сергія до себе на роботу в автомайстерню, а мама допомагала чим могла новій подрузі Наталії в освоєнні у новій країні. Разом з тим, не раз їх кликали на служіння до церкви й розповідали про люблячого Бога. Не одразу, але все ж сім’я Марка погодилась, і з часом, вони стали на служінні постійними гостями.

  Дженні також не гаяла жодної можливості, щоб розповісти новому другу про Ісуса. І не просто розповідала, а запрошувала і на служіння і на молодіжні посиденьки, де співали та грали у християнські ігри, а ще, і напевно саме головне, вона показувала Ісуса своїм життям.

  Марк знав що вона відвідувала стареньких у «Домі милосердя», знав, що завжди на будь-яку справу від церкви вона зголошувалась найперша. Знав і про відвідування хворих у лікарні, він бачив все, і щиро дивувався з жертовності та доброти цієї білявої дівчини з голубими очима.

  Він слухав все, що розповідала йому Дженніфер, йому було і цікаво дізнаватись про Того, Ким так дорожила дівчина і просто приємно ловити слухом її ласкавий голос.

   Невдовзі Дженні та Марк стали справжніми друзями, яких вони до того не мали. Марк щиро ділився своїми секретами та переживаннями з новою подругою, довіряючи їй навіть більше ніж власним батькам.  

   Одного літнього вечора Дженніфер також вирішила розкрити новому другові свій маленький секрет, а точніше секретне місце.

   Неподалік їхньої вулиці, було невеличке озеро, там любила збиратись молодь їхньої церкви та звичайні місцеві для прогулянок та вечірніх посиденьок біля вогнища. Але мало хто знав про всіма забуту пристань, де ще залишився старий, пришвартований човен. Дорога до неї була зарослою і заплутаною, але Дженніфер знала про коротку і маловідому стежину, що була зовсім з іншої сторони озера, тому й була непомітна і забута для інших.

     - Ну як тобі?- схвильовано запитала дівчина друга, коли ті нарешті дістались місця призначення.

  Він деякий час роздивлявся навкруги, милувався грайливими блисками сонячних промінців на водній гладі, а можливо, просто замилувався голубими очима, котрі в порівнянні з водною голубизною, були набагато глибші, прозоріші та ніжніші.

- Дженні, тут дуже гарно,- лагідно прошепотів Марк, адже він знав, що це місце було чимось цінним для неї, особливим, і цим скарбом  вона поділилась сьогодні саме з ним.

- Більше ніхто не знає про це місце?- запитав хлопець, щоб остаточно переконатись у секретності цієї знахідки.

- Ніхто, лише ти,- зніяковіло відповіла дівчина,- Це не просте місце, воно дуже особливе для мене.- нотка дитячої серйозності продзвеніла в її голосі.

- Чим же воно таке особливе?- зацікавлено запитав Марк.  

- Це моє особливе місце, де я можу побути на самоті з Богом, поговорити з Ним, помолитись та почитати Біблію. Я сідаю у човен і просто розмовляю та знаю, що Він мене чує. Я дивлюсь на переливи прозорої води й бачу небо, яке дивиться на мене, і бачить наскрізь. От уяви, звідти Бог бачить все, нікуди не сховаєшся. І кожен гріх бачить і кожну добру справу.

- Е ні,- перебив її хлопець,- Він не може все бачити, і чути, це ж неможливо. От я подумаю про щось, але не скажу в голос, хіба Він почує?

- Звичайно почує, адже Він повсюди, це ж Бог все створив, в тому числі й нас з тобою.

- Хмм.. Добре, допустимо, але ж людей так багато на землі, хіба Він чує кожного?- з недовірою спитався Марк.

- Повір, Бог чує кожну щиру молитву, яка лине до Нього. І все що ти попросиш, Він тобі дасть. Можливо не одразу, але з часом точно, а якщо ти все ж таки щось не отримав, то воно насправді тобі й не потрібне було, а Бог дасть щось замість цього набагато краще.

 Дженніфер розповідала про все Марку серйозно, але водночас з нотками лагідності, яка була присутня тільки їй, вона ніби вчила маленьку дитинку, відповідаючи на всі питання, які ту цікавили.

- У мене для тебе невеличкий подарунок.- потягнулась до своєї сумки дівчина. -Це Біблія, я знаю що ти не маєш власної, тому дарую тобі її, щоб тепер разом досліджувати  «Святе Письмо».

  - Знаєш Дженні, а мені ще ніколи ніхто не дарував подарунки, крім батьків звичайно. Це так приємно, але нечесно, бо у мене немає ніякого дарунка для тебе.

-Найкращим подарунком для мене буде, якщо ми разом будемо читати Біблію прямо тут, на цьому місці, що скажеш?

-Згода, але за мною все одно буде подарунок, ато це якось не по джентльменському.- весело підморгнувши сказав Марк.

  Тепер, це місце було їхньою спільною таємницею.

  З того часу, майже кожного дня вони були на своєму секретному місці. Там вони разом читали, молились і просто розмовляли про все на світі.

  Спочатку Марк просто повторював за Дженні молитву, а згодом навчився і сам молитись до Бога. Насінинки віри закладались у юнацькому серці, яке все більше і більше почали заповнювати думки про Бога та його нову подругу Дженні.  

  Не можна було сказати, що він довірився Богу повністю, але хлопець відчував, що десь там, глибоко у серці щось прокидається, щось ще зовсім  невідоме для нього раніше.