Глава 1

  Тонкі весняні промінчики пробирались через вікно у невеличку затишну кімнату. Вони почали лоскотати біляве волосся, що хвилями розкинулось на м‘якенькій подушці, пробиратись до щічок, які приховували такі маленькі, щирі ямочки при усмішці.Так солодко у своїй затишній кімнаті спала красуня Дженні.

 Лише коли яскраве вранішнє сонце повністю осяяло все довкола, дівчина нарешті прокинулась.

   Дженні була, мабуть, однією з небагатьох людей, котрі любили ранки. Цей час для неї був особливим, адже вона кожен свій новий день починала із читання Біблії, яка лежала на своєму улюбленому місці, невеличкому білому столику, що стояв одразу біля ліжка. Разом з читанням дівчина приділяла час і для щирої молитви, де розповідала про все Ісусу, ніби найкращому і найвірнішому другу. Так по дитячому і так по простому, вона дякувала, просила і просто розмовляла з Ним.

  Дженніфер дуже любила Ісуса, вона щиро вірила і старалась не розчарувати ні Його, ні своїх люблячих батьків.

   Сім'я Дженніфер вже двадцять років жила  в Америці. Її тато Девід Вікторов, емігрував сюди ще в молодості з України, а згодом він  зустрівся тут зі своєю майбутньою дружиною Еліс. Окрім Дженні в родині є ще троє її старших братів: Еван, Джим та Нік, котрі дуже люблять свою єдину сестру і вдома ніжно називають її «наша білявочка».    

  Сім‘я Вікторових мала  власну автомайстерню, тому жили вони в достатку, а головне, жили з Ісусом в серці. Девід та Еліс дуже любили один одного, та завжди старались виховувати всіх своїх дітей на християнських заповідях, написаних у «Святому Письмі».

  Цей суботній день дівчина почала як завжди, зі своєї улюбленої справи, з читання та молитви. У вихідні дні вона старалась зробити якомога більше корисних справ. Дженні дуже любила навідувати бабусь та дідусів з «Дому милосердя».

   У свої п'ятнадцять років ця білявка мала неабиякий талант до кулінарії, зокрема до випікання всеможливих пирогів та тістечок. Це було її хобі, але вона серйозно задумувалась присвятити себе цій справі в майбутньому. Ще з вечора приготував гостинці для стареньких, вона взяла пакунок та вийшла з дому.

 Легкий весняний вітерець грайливо колихав ніжну, блакитну сукню Дженніфер, погойдував прядку волосся, що вибилась із її коси. І хоч стиль її одягу завжди був скромним, але водночас вона вміла виглядати стильно та ніжно.

  Закінчивши всі свої справи в «Домі милосердя», дівчина вирішила зустрітись з друзями у затишній кав’ярні ”Amare”, що знаходилась неподалік її будинку. Смачні круасани та її улюблене капучино з шоколадною стружкою, було ідеальним завершенням вечора.

  Молодь з церкви Дженніфер часто збиралась у цій кав’ярні. Тревіс, власник закладу, завжди був радий таким гостям, адже сам був членом їхньої церкви, він дозволив їм навіть проводити тут співанки, із задоволенням підспівував сам відомі йому псалми.

  Молодь церкви була дружньою, завжди допомагали один одному, були дуже активними в церковному служінні, але поміж їх всіх Дженніфер виділялась по-особливому.    Хто спілкувався з нею хоч раз, той знає, наскільки лагідною вона є до навколишніх людей, не лише зовні це було помітно, але й у кожному її слові, кожному жесті щира любов до ближніх виринала з її душі та поселялась в душах інших. Вона вміла залишити слід у серці навіть після звичайної розмови, вміла донести свою думку, не образивши нікого, таким прекрасним даром наділив її Бог.

  Хлопці з оточення Дженні не раз звертали увагу на юну красуню. Дехто запрошував навіть на побачення, але дівчина не була готова приділити комусь частинку свого серця, все воно було заповнене Ісусом, і їй цього вистачало. Дружила Дженніфер з усіма хлопцями та дівчатами, і не виділяла з них когось в найближчі друзі. Всі свої потаємні секрети та розмови вона розповідала лише Богу.