Із закутків душі
Слова
Навіщо зброя, коли є слова?
Нема потреби убивать, труїть…
Смерть мертвого не змучить.
Втім можна знищити, але не вбить.
Унікальна зброя – слів сплетіння,
Жодних шансів на везіння.
Стрілу пускай і душу рань,
Зжени нещасного на грань.
Щогодини, щохвилини, щосекунди
У душах розсипаються троянди.
Нищівники безжальні пелюстки
Старанно розривають на шматки.
Хтось притихає від «більше не люблю»,
Інший – від «не вірю» чи «не вірю в тебе».
Хтось змушений почути «Ти ніщо»
Й від того стає нездатним ні на що.
А слова, вони страшні, їх не забрати.
Не вийде вибачиться й відібрати.
Ні, є «Пробач, я не хотів», «Не те мав на увазі»…
Але невже поранена душа забути буде в змозі?..
Шанси звісно є, і спробувати варто,
Кажуть, за старань достатніх рани затягнуться,
Але є одна деталь, мала, але велика:
Що не робіть, що не кажіть, а шрами залишаться.
10.12.2017р.
Відредаговано: 13.01.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
