Глава 13. В дорозі

Армія Харольда Завойовника стала залишати передмістя королівського замку Наурійських ближче до обіду. Сурмач протрубив збір відразу після раннього сніданку. Загальна чисельність армії налічувала близько трьох з половиною тисяч вояків. З них п'ятсот були лицарями.

Загони шикувалися в піші та кінні колони. Слідом за ними формувався господарський обоз. На підводи вантажили похідний інвентар: намети, кухню, провіант, фураж для тварин. У таборі, що згортався, були присутні здорове пожвавлення і легка суєта. Інтендант лорд Галем, кремезний чоловік років сорока, строго зводив кущисті брови, які нависали над маленькими карими очима-буравчиками, і раз у раз гримав, віддаючи команди своїм підлеглим. Справ було по вуха. Зібрати табір потрібно було до розрахункового часу — до полудню.

У зворотну дорогу додому, в рідний Вайтерд, відправлялися з радістю. В рядах воїнів ходили розмови, що це останній похід в цьому році, а то, може, і на найближчі роки. Хтось був радий, що повернеться до себе додому і осяде. Хтось ні, і думав, куди податися в найм. Регулярна армія складалася з покликаних з феодов солдатів та замкових гарнізонів, найбільшим з яких був гарнізон лорду Гренстону. Він складався з кількох частин, одна з яких незмінно залишалася при замку Стоунбергу, а інші брали участь в завойовницьких походах разом з Верховним магістром — Еріком Безпощадним.

Герцогиня Гренстон в цей день встала до світанку. Слуги в замку напередодні від'їзду дочок герцога Наурійського не лягали зовсім, збираючи тих в дорогу в один кінець.

Ліссандра чітко слідувала складеному плану. Вчора вона познайомилася з армійським інтендантом і домовилася, що її супроводжувальні разом зі своїми пожитками встануть в хвіст колони, щоб не плутатися під ногами.

Власне, для новоспечених герцогинь Вульфрик і Гренстон було приготовлено два криті візки, оббиті синім оксамитом з м'якою повстяною прокладкою. У візки було запряжено четвірки коней мирного характеру. Усередині кожного візку простір поділявся на кілька частин. У передній знаходилися два ряди сидінь уздовж стін для пасажирів. Вони представляли собою широкі м'які диванчики, на які можна було навіть прилягти в повний зріст. На кожному сидінні поруч могли сісти чотири людини. Між диванчиками можна було розкласти стіл. Його відкидна кришка кріпилася в простінку між незаскленими віконцями. У разі негоди віконця закривалися щільною тканиною, яка зараз за непотрібністю була згорнута рулончиком над верхнім краєм вікон.

За цією частиною візку слідувала найбільша — кухня і багаж. Приставлена ​​служниця повинна була піклуватися про герцогиню — забезпечувати перекус, зміну одягу. В дорозі митися було складно. Тому передбачили невеликий запас води та оцту, щоб можна було змити пил і піт в кінці дня, якщо поруч не буде джерела, в якому можна буде набрати води в цебер для купання.

У задній, відгородженій частині було влаштовано відхоже місце, щоб не зупинятися зайвий раз і не затримувати інших. Конструкцію воно мало саму просту: в кришці сидіння дерев'яного крісла було наскрізний отвір, який виходив через дно візку. Після використання він прикривався кришкою.

За цим візком їхав другий з приданим молодої дружини.

Лісса була не проти подібних зручностей і відразу розташувала у своєму візку Стефу, а сама разом з Веданою вирішила їхати частину дороги верхом. Так було звичніше і, на відміну від тієї пам'ятної останньої поїздки з Ордену за наказом короля Вульфрика, шлях в новий будинок хоч і був набагато довший, але не припускав такого тривалого перебування в сідлі протягом однієї доби. Можна було чергувати з відпочинком у візку. Тим більше Лісса розуміла, що товариства сестри їй не уникнути. Ту, крім служниці, як компаньйонка супроводжувала вдова графиня Мерінгот, дама виключно манірна і нудна, але в той же час розумна, вкрай уважна і розсудлива. Її покійний чоловік був дипломатом. Разом з ним вона побувала не в одному королівстві, в тому числі й у Вайтерді під час правління короля Грегора II — батька Харольду. Для легковажної Альгії графиня потрібна була на новому місці, як порадниця.

Плаття на Ліссандрі було традиційним, з мінімальною кількістю декору з перлів. Колір вона обрала синій. Через спекотну погоду накидку не одягала, а ось волосся закрила під плетену сітку з морськими перлами, поверх якої наділа герцогський вінець, як знак влади і відмінності. Свого роду візитна картка. В обличчя її поки знали не всі воїни армії чоловіка. Вперше Ліссандра наділа нижню білизну — коротенькі штанці доходили до колін і зав'язувалися навколо ноги мереживними стрічками. Цей предмет гардеробу вона знаходила оригінальним і практичним. Тепер навіть якщо нижня сорочка задереться, соватися голим задом по сідлу не доведеться.

Ліссандра направила свого сріблясто-гнідого коня до місця збору своїх людей. Срібна грива Карамельки була коротко підстрижена, а довгий хвіст заплетено в косичку.

Дорогою Лісса намагалася не надто розглядати воїнів, але погляд все одно бігав між зайнятими розмовою лицарями, шукав визначну постать Еріка Гренстона. Вона не бачила лорда з учорашнього дня. Пару раз здалеку здавалося, що вона помітила герцога в колі чергової компанії воїнів, і в грудях тривожно йoкало, але знову це був не він, і Лісса розслаблялася до наступного подібного моменту. Воїни розглядали молоду жінку, не криючись, оцінювали. Хтось співчував своєму воєначальнику, вже почувши розмови про важкий характер молодої дружини, хтось дивився зі схваленням, бачачи, що дівчина не морщить ніс, проїжджаючи біля давно немитих в гарячій воді, пропахлих потом і кіньми людьми, а були й ті, кому відверто було плювати на саму наявність дружини у герцога. Таких було зовсім небагато, та не із замкового гарнізону. Воїни Гренстону обговорювали особисте життя свого герцога не гірше завзятих пліткарок і переживали, як про власне.