Глава 6. Підготовка

Розмова з батьком додала гіркості до того, що і так творилося в душі Ліссандри. Мерзлякувато знизавши плечима, вона попрямувала до себе в покої, але на півдорозі стрімко змінила маршрут в сторону алхімічної лабораторії метра Боне.

Дівчина притримала однією рукою край подолу довгої синьої сукні з в міру пишною спідницею, щоб ненароком не зачепитися за неї на крутих сходинках, коли стала спускатися в підземелля.

Тут, на відміну від тюремного крила, весело горів вогонь в незгасимих смолоскипах — винахід метра. Звичайно, «незгасимі» — це не зовсім точне визначення. Такий вогонь дуже навіть гас, але ці смолоскипи, просочені особливим розчином, горіли в десять разів довше звичайних смоляних і не давали смердючого запаху і кіптяви.

Як тільки спуск по сходах завершився, Лісса взяла смолоскип з тримачу і впевнено пішла по вузькому коридору, освітлюючи собі шлях. Збоку майнула в’юнка тінь, і дівчина скосила очі, сподіваючись побачити конкретну істоту.

Верткий звірок з довгим витягнутим тільцем, що завершувалося пухнастим хвостом такої ж довжини, як і тіло живої істоти від круглої головки до попки, тут же причаївся, варто було йому відчути на собі погляд. Білосніжна шерстка яскравою плямою виділялася на темній стіні, видаючи господаря.

— Кірі-кирі, — покликала Лісса і присіла, витягнувши руку долонею вперед. Звірок шумно заверещав і кинувся до дівчини, одразу ж забираючись до неї на плече і, задоволено мружачись, став тикатися у вушко, лоскочучи ніжну шкіру мокрим чорним носиком. — Ти де бігала, пустунка?

Ліссандра так і встала, несучи на плечі самочку вертуна, що збуджено попискувала. Майже відразу дівчина зупинилася біля оббитих залізними смугами дверей. Місцями двері були опуклими, немов у них зсередини били чимось важким.

Принцеса закріпила свій смолоскип зовні, а сама впевнено штовхнула двері, потрапляючи в царство колб і реторт, змійовиків та пальників. Із суміжної кімнати їй назустріч вийшов чоловік невизначеного віку в дивного вигляду одязі. Балахон був вимазаний плямами всіх кольорів веселки, а на носі була улаштована дивна конструкція. Лісса, не криючись, стала розглядати пристосування.

В тонку металеву оправу з утримувачами за вухами були вставлені круглі стекла, що робили очі чоловіка неправдоподібно гігантськими і виряченими так, немов вони готові були покинути звичні місця.

Лісса спантеличено розглядала метра, який тримав перед собою на витягнутій руці аркуш паперу і зачитував вголос рецепт сон-зілля.

— Кх-кх, — привернула увагу дівчина. — Єдиний з Вами, метре Боне. Рада бачити вас у здоров'ї.

— Принцесо! — натхненно вигукнув чоловік і зовсім по-молодецьки швидко підійшов до Ліссандри, з цікавістю її розглядаючи. — Яка Ви доросла, міледі.

— А Ви не змінилися з останньої нашої зустрічі півроку тому, — Лісса посміхнулася, помітивши, що кінчик носа у метра вимазаний у білковому кремі. — Ось тільки, — вона вказівним пальцем описала коло навколо свого носа, — не можу зрозуміти — це такий смачний експеримент був або наймиліша кухарка знову загодовує Вас своїми шедеврами?

Чоловік скосив очі в купку і витер крем з носа пальцем, тут же з дитячою безпосередністю відправляючи палець в рот.

— Ви і Кло привели!

Дівчина витягла руку, і звірок швидко перебрався на плече метру, одразу ж від надлишку почуттів запускаючи передні лапки в густу, посріблену сивиною шевелюру та смикаючи за пасма із задоволеним верещанням. З кучериками чоловік виглядав найкумедно. Лісса посміхнулася, не коментуючи цей факт. Мабуть, метр так і не винайшов якойсь засіб для вирівнювання волосся, а навпаки, закріпив зачіску так, що волосся не ворушилося, а пружинами стирчало на всі боки.

— Де вона моталася? Я знайшла її в коридорі.

— За щурами бігала полювати в комору. Вертуни винищили нам всіх шкідників комор, — відмахнувся чоловік і, згадавши про гостинність, запропонував присісти і випити по чашці ромашки. Лісса погодилася. — Вам не потрібен випадково такий же вертун? Кло стала мамою трьох прекрасних малят.

Лісса погодилася подивитися сімейство вертунів в кошику. Милі дві біленькі самочки згорнулися в один клубочок і солодко спали. Третій хлопчик визирав, як із засідки, з-під м'якої тканини, застеленої на дні. Мордочка у нього була чорною, а хвостик білосніжним (кінчик хвоста визирав з іншого боку відрізу).

— Які лапочки! — Лісса з задоволенням помацала маленькі круглі вушка, провела пальчиком вздовж спинки, чухаючи вертуна. — Не хочеться розлучати маленьких з Кло, — смуток торкнувся таких глибоко захованих почуттів, що принцеса відчула себе ніяково.

Чоловік же тим часом з гордістю розповідав про малюків, немов про своїх рідних дітей.

Уже за столом, попиваючи гіркуватий відвар, метр похвалився принцесі новим винаходом — диво-окулярами. Принцеса, як вельми допитлива особа, одразу ж перейнялася бажанням випробувати новинку на собі. Але на жаль, через стекла все здавалося розпливчастим і каламутним. Трохи подумавши, вона зробила висновок і запитала:

— Ці Ваші диво-окуляри індивідуальні?

— Так! — не без хвастощів відповів метр. — Є для тих, хто бачить погано поблизу, а є для тих, хто погано бачить далеко. І стекла повинні бути різними по кривизні, щоб підходити.

— Відмінний винахід! Ви вже запатентували його?