Розділ 13

На подив, у чергове своє повернення додому Всеядов виглядав задоволеним і умиротвореним.

Аріна не розуміла його маніакального бажання володіти нею будь-що-будь. Не бачила і не відчувала в собі нічого, що могло б настільки вабити до неї.

Дівчина намагалася поводитися приблизно, за його мірками, щоб знайти знову можливість пересування поза стінами квартири. Адже не може ж вона до кінця днів своїх просидіти під замком або виходити на вулицю тільки в супроводі адвоката.

Дедалі частіше її відвідувала думка про власні перспективи, коли набридне чоловікові як іграшка. Що він зробить тоді? Відпустить? Навряд чи. Тоді ж вона теоретично зможе розповісти всім про його справжню сутність. А такі подробиці здатні зруйнувати навіть його ідеальну репутацію. Але ж Владлена не розповіла. Чому?

Ось уже воістину світ тісний. Треба ж було такому знайомству трапитися! Судячи зі слів жінки, її досвід стосунків із Всеядовим теж був забарвлений у похмурі тони. Але чомусь же вона сама йому зателефонувала.

Від усього цього в неї голова йшла обертом.

Всупереч побоюванням Аріни, Назар поводився вкрай ввічливо зі своєю полонянкою. Та ще й у фарбах і ледь не в ролях розписав, як пройшло судове засідання. Справу він, зрозуміло, виграв.

Тільки в найдрібніших подробицях Аріна жадала почути історію зовсім іншого суду. А він мовчав. Тим більше дівчині хотілося дістатися до слідчого і дізнатися все самотужки з перших вуст. Зрештою, Всеядов не зміг би самотужки видалити зі справи всі згадки про неї.

Розуміючи, що найкращий спосіб домогтися свободи від тирана, нікому при цьому не зашкодивши, це задобрити Назара і приспати його пильність, Аріна намагалася поводитися зразково. І такий підхід уже за кілька днів дав бажані плоди.

Всеядов після роботи заїхав за нею, щоб разом вирушити до супермаркету за продуктами й спорудити спільну легку вечерю.

Аріна від радості сяяла, передчуваючи вихід у люди й просте людське спілкування. Як мало людині потрібно! Спершу все забрати, а потім видати щось одне. Щось буденне і цінне, але таке непомітне, коли це є.

Вона почувалася цінною лялькою в колекції лялькаря. Тому що все, що робив із нею Всеядов, було бутафорським. Навіть гроші для здійснення покупок він видав їй немов би удавано, перед самим маркетом і з умовою, що здачі поверне йому до копійки. У видану суму повинна вкластися, купивши при цьому щось легке і смачне. Гідне стати вечерею для нього. Ну і для неї заодно.

Виходячи з машини, Назар затримався, щоб відповісти на черговий телефонний дзвінок по роботі. Недбало кивнув їй головою, мовляв, іди сама, а я домовлюся і наздожену. Йому не стільки потрібно було поспілкуватися, скільки хотів перевірити її на добре відомій йому місцевості. Чи справді такою слухняною стала, чи затіяла якусь гру?

Не вірячи власному щастю, Аріна ледь не підстрибом попрямувала до супермаркету. Прозорі скляні двері привітно роз'їхалися в різні боки, показуючи дівчині строкате нутро магазину з безліччю стелажів, яскравих цінників і неправдивими знижками на товари за від самого початку завищеними цінами. Їх можна було навіть не читати, а визначити по людях у дешевому одязі, які юрмилися біля полиць, з переляканими поглядами й затиснутими рухами.

Зовсім недавно вона сама була такою. А тепер? Якою вона стала? Ситою? Навряд чи. Багатою? Ні. У всіх цих брендових речах вона все ще відчувала себе частиною цього натовпу, де кілька людей молодшого віку метушилися біля старенької, допомагаючи тій вибрати акційний паштет свіжіший і смачніший. Вони виглядали такими щасливими та наче світилися зсередини просто від можливості допомогти одне одному.

Аріна подумала, що і з Філіпом ні в чому не потребувала. Але найчастіше теж лише супроводжувала його в такі набіги на магазини. Вона не була господинею, а лише прикрасою для і без того шикарного зовні чоловіка, який багато чого міг собі дозволити. І їжу вони найчастіше замовляли десь у вже готовому вигляді.

Важко зітхнувши від усвідомлення власної нікчемності, Аріна пішла вздовж прилавків, намагаючись інтуїтивно визначити, що погодився б їсти Назар. Дівчина хмикнула, подумавши, що прізвище навряд чи відповідає його гастрономічним уподобанням.

Обравши червону ікру з якимось бездріжджовим хлібом «за особливим рецептом», мідії в соусі з довгою назвою, королівські креветки, вино до морепродуктів і фрукти, попрямувала на касу. Напевно, адвокат не їсть щільно на ніч і всіляко піклується про здоров'я.

Ікру хотілося їй самій, напитися теж була не проти, розуміючи, що вже цієї ночі їй не вдасться уникнути долі адвокатської підстилки. Решту вибирала за принципом ціни.

Касир усміхнено підвелася, скануючи товари з її кошика, мило прощебетала щось привітне. Але Аріна мовчала, насупившись. Її било дрібне тремтіння від думки, що потрібно повернутися до Назара і продовжити цей фарс.

Мигцем кинула погляд на його машину, яку було видно крізь скляні стіни маркету. Шикарний чоловік перед дорогим авто все ще розмовляв телефоном, з елегантною недбалістю сунувши одну руку в кишеню. Красива картинка, нічого сказати. Тепер знатиме, що супутницям багатих чоловіків однозначно можна не заздрити.

Касирка, простеживши за її поглядом, округлила очі та злісно подивилася на дівчину, вмить змінившись в обличчі, наче Аріна намагалася будувати своє щастя на її нещасті.

Дівчина спокійно оплатила покупки та вийшла до стійки, щоб перекласти їх із кошика у фірмовий пакет. Поруч розташувався ще хтось. Але вона зосереджено складала куплене, помітивши тільки міцні руки, що методично пакували в сумку-холодильник молочні продукти.

На мить прикрила очі, щоб не заплакати, жаліючи саму себе. Примудрилося ж вляпатися одного разу з наслідками на все життя!

Утім, одна зрадницька сльозинка все ж таки скотилася з-під довгих вій.

- Егей, - оксамитовий чоловічий голос біля самого вуха м'яко привернув до себе увагу, змусивши подивитися вгору. - Усе не так погано, поки в кришку труни не вбито останній цвях. Це я вам як лікар кажу, - тепло усміхнувся чоловік.

Аріна відповіла на чорний гумор збентеженою посмішкою, з вдячністю приймаючи з його рук одноразову хустинку.

- Дякую, - це все, що змогла вимовити.

Горло здавив спазм. Чомусь не жорстокість, а саме тепла турбота незнайомця сколихнула душевний біль, що накопичився, з небаченою силою.

- Послухайте, можливо, я можу вам допомогти? - занепокоївшись, побачивши її стан, уточнив чоловік, схиляючись майже до самого її обличчя, з тривогою вдивляючись в очі.

- Боюся, що ні, - похитала головою Аріна. - Я сама винна...

Сказала і жахнулася. Адже саме так говорила вічно бита сусідка з її далекого дитинства. Але їй і справді нікого було звинувачувати в тому, що відбувається, крім самої себе. Адже могла на самому початку просто повернутися додому. Невже і в рідному містечку не знайшлося б роботи для неї?

- Тоді я хоча б допоможу вам донести сумку, - змирившись, вимовив він, беручи її пакунок і не приймаючи млявих заперечень.

Коли Аріна обернулася, прямуючи до виходу, завмерла під пильним злим поглядом Назара, який стояв біля входу. Мабуть, Всеядов уже завершив свою бесіду і прямував до неї. А тепер споглядав турботу невідомого про неї.

Дівчина в страху прикрила рот долонею. Помітивши це, супроводжувач здивовано насупився. З нею явно щось не так. Щасливі дівчата не бояться своїх багатих папіків.

Він окинув її фігурку і відкриті ділянки тіла професійним поглядом медика. Але відсутність видимих слідів фізичного насильства не була свідченням добробуту. Що ж її так налякало, таку ніжну, красиву і тендітну?

- Спасибі за допомогу моїй жінці, - отруйно вимовив Назар, забираючи пакет із рук незнайомого чоловіка.

Зоровий контакт миттєво перетворився на мовчазну дуель, де ніхто так і не зміг здобути однозначної переваги. Тож змушені були розійтися.

Однак лікар не поспішав іти. Вийшовши з маркету, незграбно нахилився зав'язати шнурки й через це впустив телефон. Він не йшов доти, доки машина з дівчиною та її авторитарним супутником не зникла з поля зору.

Потім підняв телефон вище, збільшуючи на екрані фото з номером автомобіля. Її глибокі й перелякані очі все не давали спокою чоловікові. Він збирався вже зробити дзвінок приятелеві, щоб розібратися в цій дивній ситуації, коли телефон вибухнув рингтоном.

- Так. Що трапилося? - втомлено запитав, піднімаючи з асфальту свою сумку-холодильник.

Телефонувати з роботи після закінчення зміни могли тільки в екстрених випадках. Цей виявився саме таким. До лікарні доставили сім'ю, яка потрапила в аварію. Іномарка підрізала їх на зустрічній смузі й без жодної подряпини зникла з місця ДТП. А водій другої машини спробував відновити траєкторію руху, але вилетів на узбіччя. Щоб не збити матусю з коляскою, яка гуляла там, різко крутнув кермо, відводячи авто прямо в дерево.

- Буду за п'ять хвилин, - зронив він, вислухавши стислий переказ подій і результати попереднього огляду колегами ще в реанімобілі. Поспіхом запхав телефон у кишеню і попрямував до своєї Тойоти. На кону життя людини. Усе інше може почекати.

Усю дорогу додому Аріна подумки молилася. Обсмикувала себе. Доросла жінка. Може ж здобути свободу. Що заважає? Страх? А чого боїться? Небезпек для близьких? Але вони ж тільки передбачувані, практично придумані нею ж! Маячня.

З іншого боку, що коштує їй відпрацювати цей безглуздий і водночас доленосний для неї борг у ліжку Назара? Правильно. Розуміння того, що в цього боргу немає останньої виплати, відсотки будуть цокати без кінця, поки вона від нього залежить фінансово. Але змінити цей факт Всеядов не дозволяє.

Крадькома глянула на Назара, який жорстко й агресивно вів машину. Судячи зі стиснутих щелеп, у квартирі на неї чекає розплата.

Аріна не помилилася у своїх припущеннях. Варто було їм переступити поріг, як на неї очікував вже не перший дзвінкий ляпас. Силу удару він чи то не розраховував, чи то навмисно бив з розмаху. Так, щоб голова закидалася і ноги підкошувалися.

- Ти строїла йому оченята! - вигукнув Назар. - Ти спиш із ним? - зупинився, зрозумівши, що сказав дурницю. - Коли ви познайомилися? - зажадав відповіді, нависаючи над дівчиною грозовою хмарою.

Аріна розгубилася. У кожної агресії є коріння. Зазвичай родом із дитинства або отроцтва. Має бути прихована мотивація для такого реваншу - прояву сили над слабкими. Якщо вона знайде її... Ні, це нічого не змінить.

- Якщо ти про чоловіка в супермаркеті, то я навіть імені його не знаю, - квапливо опротестувала дівчина.

Зображати нерозуміння в такій ситуації було б безглуздо і згубно для неї. Можливо, врятує чесність?

- Ти посміхалася йому! - на мить в очах зрілого чоловіка промайнуло скривджене маля, що захищає свою іграшку або увагу близьких до нього.

- Це ввічливість.

- Якщо тебе ще ніхто не трахнув, це не означає, що ти не повія за натурою своєю, - припечатав Назар, презирливо скрививши губи.

Ляснувши вхідними дверима, замкнув їх зовні на ключ, позбавляючи можливості втекти до його повернення.

Аріна прикрила очі й потерла щоку рукою. Поки що він агресивний, але стабільний у проявах гніву, навіть типовий і трохи банальний. А отже, передбачуваний.

Вона сіла просто на підлогу у вітальні, притулившись спиною до бічної частини дивана. Витягнула перед собою ноги й втупилася в одну точку на стіні.

Можливо, вона й не «жертва», але з нею однозначно щось не так, якщо вже в її життя приходять тільки такі чоловіки. Знати б ще, що саме.

Тікати не хотілося. З гіркою усмішкою глянувши на замкнені двері, дівчина раптом усвідомила, що бігти їй і нікуди. Та й нема чого.

Потягнулася до пакета з покупками, безцеремонно кинутого Назаром на підлогу. Вивудила звідти ікру та хліб. Трохи подумавши, дістала і пляшку вина. Штопор додавався до неї. Тож наступні п'ять хвилин пішли на відкорковування пляшки. Ніс залоскотав солодкуватий винний запах.

- Моє здоров'я, - жартівливо відсалютувала Аріна, відпиваючи прямо з горла.

Поморщилася, коли алкоголь обпік підбиту ляпасом губу.

Зараз вона вперше в житті нап'ється. Для хоробрості. А коли Всеядов повернеться, то серйозно поговорить із ним. Принаймні, спробує...