Розділ 10

Наступні три дні Назар Всеволодович особисто відвозив і забирав Аріну з сеансів масажу, спа-терапії та приватного кабінету гінеколога. Цього разу прийом проводився там.

Лікарка невимовно порадувала дівчину, повідомивши, що запалення, яке здавалося страшним, переможено. Попереду лише зміцнювальний вітамінний комплекс для остаточного відновлення абсолютно здорової Аріни.

Радість, однак, тривала недовго. Варто було їй подумати, що це означає для неї, дівчина насупилася, виходячи з клініки.

Але Всеядов не поспішав заявляти на її тіло свої права. А душа... Чи цікавила вона його взагалі? Аріна вважала, що ні.

Вони майже не розмовляли й не бачилися. Адвокат подовгу десь пропадав, коли не возив її на всі можливі процедури, внесені ним самим у графік.

Вона майже почала звикати до такого способу життя. Надвечір страшенно втомлюючись, ніби відпрацювала зміну в лікарні, а не доглядала за своєю зовнішністю, вона сідала на диван і бралася до читання чергової книжки з тих, що їй було дозволено брати в бібліотеці Всеядова.

Думки не давали спокою і частенько одне й те саме речення доводилося перечитувати двічі. Потім вона, непомітно для самої себе, засинала. А прокинувшись вранці, виявляла, що дбайливо вкрита пледом, а під голову їй підкладено подушку.

Утім, тільки-но вона збиралася подякувати чоловікові за виявлену турботу, як він з'являвся на порозі своєї кімнати, сердито звівши брови на переніссі та лаючись на те, що місцем для сну є ліжко в спальні, а не його улюблений диван у вітальні.

В один із вечорів, змучена відсутністю будь-яких новин у її справі, Аріна зусиллям волі змусила себе не спати, щоб дочекатися Всеядова.

Той прийшов раніше, ніж зазвичай, і був у гарному настрої, що траплялося не часто. Зрадівши, Аріна вирішила скористатися ситуацією.

- Ви, напевно, голодні, Назаре Всеволодовичу? - чемно поцікавилася вона, встаючи з наміром спорудити швидку вечерю. - Я можу приготувати що-небудь, якщо вже ви сьогодні прийшли раніше.

Адвокат невдоволено поморщився:

- Скільки разів я просив тебе позбавити мій слух цього офіціозу? - буркнув чоловік. - Я ситий.

Чи йдеться про їжу, залишилося загадкою. Годувати його бажання відпало.

Аріна знову важко опустилася на щойно покинутий диван і впритул подивилася на нього.

Назвати лощеного красеня своїм тюремником вона не могла. Хоч не відчувала свободи, але ні в чому не потребувала, та й була зобов'язана йому за допомогу. Тому варто було постаратися хоча б не образити його.

- Я не розумію, як говорити з вами, щоб не нарватися на гнів на мою адресу, - обережно почала дівчина, - але мені б хотілося знати свою подальшу долю. На коли призначено суд?

Всеядов елегантно опустився в улюблене крісло і втомлено заплющив очі.

- Суд через два тижні, - несподівано просто і спокійно відповів Назар.

Аріна побоювалася цілого вулкана його обурення. Тепер змогла зітхнути з полегшенням. Але залишалося ще два питання, які мучили її. Філіп і його подальша доля. А також її батьки, з якими вона не спілкувалася вже два тижні. І які тепер залишилися без її вкрай відчутної для них фінансової підтримки.

- Назар Все...

- Ще раз так скажеш, і я за себе не ручаюся, - процідив Всеядов, не розплющуючи очей.

- Вибачте, - зніяковіло пробурмотіла дівчина. - У мене є одне дуже важливе для мене прохання.

Сині очі навпроти відчинилися й вичікувально втупилися на неї.

- Говори.

- Чи не можна мені поспілкуватися з моїми батьками? - перейшла відразу до суті прохання, боячись розгубити свою рішучість під його пильним поглядом. І тут же перейшла в оборону: - Я можу зрозуміти, чому мені не можна згадувати й знати про долю Філіпа. Хоча не згодна з цим, - швидко проговорила дівчина. - Але ви забрали мій телефон, а іншого так і не видали. Мої мама й тато - люди солідного віку. Вони, ймовірно, хвилюються за мене...

Вона запнулася на півслові, помітивши, що колір його очей темніє. Попри те, що брови так і залишилися зведеними до перенісся, очі перестали здаватися крижаними, перетворившись на бездонний бурхливий океан. Який вабив і лякав своєю глибиною і незвіданістю одночасно. Про що він думав, для неї завжди залишалося загадкою. Як і зараз.

- Немає потреби їм дзвонити, - нарешті спромігся вимовити Назар, випрямляючись. - Вони отримали грошовий переказ від твого імені з повідомленням про твій добробут.

Він підвівся, подивився на розгублену Аріну зверху донизу, побажав доброї ночі й вже звично зник за дверима до своєї спальні, де Аріна так жодного разу й не побувала.

Чи повинна вона сказати йому спасибі? Якби не його обмеження свободи для неї, вона б сама подбала про близьких. Але якби не він, то вона б зараз і зовсім могла сидіти у в'язниці.

Мучена сумнівами, дівчина попленталася у ванну, а повернувшись у вітальню, зібралася прочитати ще главу, розмірковуючи про почуте, але знову заснула.

Увесь тиждень їй вдавалося уникати Всеядова, посилено вивчаючи правила дорожнього руху за принесеним ним же підручником і відеозв'язком з інструктором. Все б нічого, але варто було тому пожартувати або хоч трішки вийти за рамки теми заняття, як зв'язок переривався. Адвокат якимось чином просто відстежував усі її дії та пересування, навіть по квартирі.

Казка з позбавленням від ув'язнення і новим життям дедалі більше нагадувала золоту клітку з привареними прутиками дверцят. Вхід є, виходу немає. Якщо для освоєння теорії в неї були підручник і сайт із тестами з ПДР (інші ресурси Назар заблокував для неї), то на практику він «по доброті душевній» виділив лише п'ять занять. Мотивував тим, що п'яти днів по три години буде достатньо. Решта - справа щоденної практики. А довше випадати з роботи він не може. Саме в цей момент і стало зрозуміло, що на практиці водіння він збирається бути присутнім особисто. Тим паче, що судове засідання знову перенесли. Позбавлена інших джерел інформації та новин, Аріна змушена була беззастережно вірити йому.

Від його погляду, що пропалював спини, тушувалася і припускалася помилок не тільки курсантка, а й навіть інструктор. Зрештою він настійно попросив Всеядова покинути салон автомобіля і дочекатися їхнього повернення додому.

Той був змушений погодитися. Однак виходячи цілком однозначно негучно нагадав Аріні:

- Суд за тиждень.

Відчуваючи, що задихається від тотального контролю, дівчина обсмикувала себе, переконуючи, що просто занадто розпещена. Адже він міг би й не возитися з нею. Просто взяти плату за свої послуги. Грошима чи її тілом. Мав повне право запитати за рахунками.

Складати іспити вона не їздила. Всеядов сам привіз пластикову картку - її водійські права, сухо зронивши:

- Вітаю. Твої права.

Аріна зі змішаним почуттям радості й розгубленості крутила в руках невелику пластикову картку. Піднявши голову, хотіла вимовити слова подяки. Але він знову зник. Чому чоловік так дивно поводиться?

Увечері того ж пам'ятного дня, Назар повернувся додому смиканим і незвично скуйовдженим. Нервово послабив краватку, потім і зовсім стягнувши її через голову і відкинувши на підлогу в передпокої.

Аріна, почувши його важку ходу, а потім побачивши вираз обличчя, зрозуміла, що зараз саме час зникнути, щоб не потрапити під гарячу руку. Спробувала непомітно відступити. Однак спроба виявилася невдалою.

- Стій, де стоїш! - рявкнув Всеядов, коли вона вже взялася за ручку дверей, що ведуть до її спальні.

За кілька широких кроків подолав відстань, що їх розділяла, і притиснув дівчину до себе спиною, поклавши руку їй на живіт.

- Мені набридло чекати й возитися з тобою, - обпалив гарячим диханням її вухо.

Прозвучало загрозливо.

- Я втомився. І мені потрібна фізична та емоційна розрядка. А ти для цього і є в моїй квартирі. Така була домовленість, - припечатав Назар, наче облив відром холодної води.

Аріна до цієї хвилини все ж сподівалася, що він відпустить її, дозволивши заробити й оплатити його послуги за прейскурантом. Про вартість решти його вкладень у її розвиток намагалася не думати.

Іншим варіантом розглядалася думка про те, що перше її враження про нього було помилковим. Що якщо вона просто сподобалася йому? По-справжньому. Можливо, хтось до неї заподіяв йому біль, змусивши стати таким холодним і відчуженим.

З голови, як і раніше, не йшов Філіп. І попри всі факти, вона досі іноді відчувала себе винною перед ним. Адже навіть не намагалася якось допомогти йому.

Але разом з тим, розум твердо забороняв навіть думати про людину, яка цинічно використовувала її. Що було б, якби не облава? Як довго вона залишалася б потрібна йому і перебувала у відносній безпеці?

Доходячи такого висновку, дивилася з вдячністю на Всеядова.

Але зараз... Зараз їй було страшно. Вона тремтіла в його сильних руках, немов затиснута в лещата, не в змозі поворухнутися, відчуваючи п'ятою точкою, що йому справді необхідна фізична розрядка.

Чоловік різко повернув її до себе обличчям, грубо притуливши до стіни поруч зі входом у спальню.

- Не розумію, навіщо граюся з тобою, - розгублено і зло вимовив він. - Роздягайся, - жорстко велів Назар, відступаючи на крок.

Потім різко притягнув її до себе для жадібного й грубого поцілунку, щоб наступної миті знову відштовхнути до стіни.

Аріна злякано стиснулася.

Нехай навіть Філіп не спав із нею. Але його ласки були ніжними, майже трепетними. Назар же поводився грубо і жорстко.

Щиро сподіваючись, що в ліжку він постарається бути м'якшим, адже знає, що для неї це стане першим сексуальним досвідом, тремтячими руками стягнула з себе блузку.

Під його пильним поглядом опустила руку й одяг ковзнув на підлогу безформною купкою найтоншого шовку біля її ніг. Секунда нерішучого і благального зволікання.

- Я сказав: роздягайся, - гаркнув Назар, припечатуючи обидві долоні до стіни з двох боків від неї.

Стіна здригнулася. Аріна проковтнула клубок, що підступив до горла, і слухняно кивнула, стягуючи з себе мереживну майку.

Дзвінок у двері змусив обох здригнутися. Вона дивилася в бік передпокою, як на порятунок. Він - ніби прокинувшись від мани.

- Чекай на мене тут, - кинув через плече, прямуючи до дверей.

Стиліст з купою коробок і пакунків із брендовими логотипами в руках кур'єрів, що влилася у квартиру, викликала в Аріни нервовий смішок. Порятунок прийшов звідки не чекали.

- Що це означає? - проричав Всеядов.

Однак стилістка навіть уваги не звернула на його тон. І навряд чи взагалі помітила присутність безпосереднього замовника, повністю занурена думками в улюблену справу. Аріна позаздрила такій витримці.

- Це мій новий образ, - пояснила дівчина.

- Який лук приміряємо першим? - з блискучими від азарту очима уточнила гостя, плюхаючись на диван і наказовим жестом змахуючи в бік крісла.

Саме туди кур'єри вивантажили свою ношу і поспішили піти.

Секунди змінювалися, а дамочка залишалася напрочуд безкарною за потоптані диван і крісло чудовиська. Чомусь саме його зараз Аріні нагадав Всеядов. Щоправда, вона сумнівалася, що всередині цього розважливого циніка ховається колись добрий принц Адам.

Назар невдоволено зиркнув на стиліста і, голосно грюкнувши вхідними дверима, залишив їх самих.