Розділ 8

Дивитися відкрито в очі Андрію Павловичу більше не виходило. Заважало відчуття нашийника, що бовтався на шиї, з повідцем у руках Всеядова і цінника. Тому йдучи, скупо подякувала йому за неоціненну допомогу, розпливчасто дивлячись крізь пелену сліз.

Аріна почувалася сучасною рабинею, купленою на чорному ринку. Назар же діловито обстряпував усі документи, залагодив нюанси, вніс заставу. І все це за лічені години, проведені дівчиною в майже могильній тиші кабінету слідчого.

Він більше не намагався заговорити з нею, підтримати, втішити. Немов вона перестала існувати, а він закам'янів.

Їй здавалося, що вона не тільки не засуджує цю зміну в його ставленні, а й навіть розуміє і поділяє. От тільки гадала, як багато він встиг почути, перш ніж виявити свою присутність. Адже до цього і стоячи за дверима підслуховувати міг. Щоправда, цей образ уперто до нього не клеївся.

Всеядов, окрилений низкою своїх організаторських успіхів, сяйливим вихором увірвався в кабінет слідчого за своєю здобиччю. Зіткнувся поглядом із пониклим Андрієм Павловичем і зупинився. Не тому, що співчував чоловікові. Але тому, що передбачав у цьому погляді тріщину їхньої співпраці, що зароджувалася. Недобре це, болісно і не раціонально для обох. Але нехай. З цим він розбереться пізніше.

Аріну довелося буквально за руку виводити. Начебто й не впиралася вперто, не чіплялася ні за що фізично, але відчуття в кожного залишилося таке, ніби адвокат вів на забій корову Андрія. Самій «корові» це було то байдуже, то надто боляче. До такої міри, що знову ставало байдуже.

Посадивши дівчину у свій автомобіль, Всеядов натиснув блокування дверей і розвернув корпус до неї.

- З таким обличчям мені жертв від тебе не треба, - невдоволено похитав головою.

- Пропонуєте мені танцювати від радості? - шмигнула носом Аріна. - Так у вас тут тісно.

- Ти не хами мені, будь ласка, - буркнув чоловік, марно намагаючись уявити, як би почувався на її місці.

Ні, все ж плакати й страждати, отримавши свободу, здавалося йому ірраціональним. Що він і висловив вголос.

- Свободу?! - здивувалася дівчина, ненадовго навіть переставши плакати. - Це зміна решітки, а не свобода.

Всеядов ображено похитав головою.

- Ти просто поняття не маєш, про що розмірковуєш. Ну та гаразд, це минеться.

Відвернувся до приладової панелі, кілька разів глибоко зітхнув, відновлюючи душевну рівновагу, і завів двигун свого Mersedes-Maybach S680.

Аріна машинально відзначила схожість автомобіля з власником. Той самий лиск і розкіш. Фари, як хитро примружені очі адвоката. Решітка радіатора нагадує самовдоволену посмішку Назара. Здригнулася від цієї думки, старанно вдивляючись у дорогу перед собою. Треба хоча б розуміти, чи в місті тепер вона житиме. І головне, як. За якими законами та правилами? З якими обмеженнями?

Всеядов має рацію. Сльозами справі не допоможеш. Потрібно звикати до нового стану, освоюватися і намагатися зрозуміти, в якій якості перебуватиме в житті Назара Всеволодовича і як надовго. Адже полігамність чоловіків - факт загальновідомий. Довго біля одних ніжок їх не втримати.

О, а ось і ідея! Обережно вдивилася в профіль чоловіка. Утримувати-то вона його якраз і не збиралася. Що як так насолити йому своїм характером і звичками, щоб він сам вигнав її? Тоді вона б могла повернутися в рідне місто, яке як тільки не називали столичні жителі, і почати життя спочатку, ніби це все їй тільки наснилося.

Зупинилося авто представницького класу очікувано перед такою ж дорогою навіть на вигляд будівлею. Здається, в ній було всього три поверхи та два під'їзди. Така собі елітна споруда, дивно розташована на тлі руїн і загальних злиднів кварталу. Столиця, на думку Аріни, взагалі була схожа на поступливу красуню, яка зазивала ночами гульвісу у свої обійми й опинялася вранці в старій сукні з латками.

Корінних городян це не лякало і не бентежило. Кожен любить свою землю, своє місто і своїх близьких такими, як дав Бог. Хто не любить, може бути вільний, а заодно звільнити місце тим, хто воістину відкриє своє серце.

Але ось приїжджі... Ними центральне місто країни сприймалося двояко. З одного боку, ось вони, майже європейські вогні, сортування сміття, техніка, висотки й навіть хмарочоси з незліченними офісами та конторками. Тут кожен бізнесмен і директор. Питання тільки директор чого: заводу, що реально працює; майбутнього проєкту, що перебуває ще тільки на папері, чи клінінгового обладнання в підсобній.

З іншого боку, вся ця строката стрічка подій, що не переривається ні на мить, перетворила життя на суцільну карусель, де найважливіше вже пролітає повз, а зупинитися не можна, інакше сам вилетиш з атракціону життя, а решта з каруселі влаштують тобі скандал за перерване задоволення.

Обидві ці сторони столичного буття прекрасно відобразилися в одному тільки будинку Назара Всеядова.

Аріна уважно озирнулася. Вивіски з назвою вулиці та номером будинку не знайшла. Але сумувати не поспішала. Так, вона аж ніяк не жвава і смілива дівчина. Але й ображати себе давати тепер теж не має наміру.

Ворота безшумно від'їхали вбік по своїх рейках, відкриваючи в'їзд у двір. Сек'юріті ввічливо посміхнувся, трохи схиляючись і вітаючи Всеядова так, ніби був радий довгоочікуваному родичу. Цікаво, скільки платять цій людині, щоб так кланятися? Запитувати вголос Аріна, зрозуміло, не стала.

- Це моя дівчина, - без докорів сумління заявив адвокат, махнувши рукою в бік дівчини.

Сек'юріті шанобливо кивнув. На секунду в очах промайнув м'ясоїдний інтерес. Але, на щастя, бажання зберегти хлібне місце переважало над жагою втамування фізичної цікавості.

Аріна кивнула, розцінивши, що в цьому разі вже краще заручитися прикриттям Всеядова, так люб'язно наданим ним же.

Той здивувався, очікуючи підступу. Але дівчина тільки мило посміхнулася йому, старанно розсіюючи його побоювання.

Погляд чоловіка згас. Невже чергова продажна дешевка? Побачила розкіш і тут же здалася на милість переможця. Нудно. Набридли шаблонні ляльки.

Роздратовано припаркувавшись і вже починаючи потроху шкодувати про прийняте рішення, Назар не обертаючись розмашистим кроком ділової людини попрямував до свого під'їзду. Йому не було потреби озиратися, він був упевнений, що Аріна піде за ним. Куди ще йти дівчині в її ситуації? Він потрібен їй набагато більше, ніж вона йому. Задоволений цим умовиводом, усміхнувся.

Консьєрж не надто привітно буркнув привітання, майже не відволікаючись від свого кросворда. Молоді люди пройшли повз, невдовзі опинившись перед броньованими дверима до квартири адвоката.

- Заходь, - радше велів, ніж запросив Назар, пропускаючи дівчину вперед і тут же зупиняючи за руку.

Забруднені килими йому ні до чого. Це для Філіпа дівчина одягнена дорого і зі смаком. У його будинку такий стиль і такі бренди неприйнятні.

Аріна з розумінням хмикнула, встигнувши краєм ока наспіх оцінити обстановку. Оздоблення адвокатського барлогу не просто кричало, а волало про розкіш і непомірні можливості власника. Утім, це не було чимось позбавленим смаку. Кожна дрібниця, кожна деталь знаходилися чітко на своєму місці, вдало створюючи загальний ансамбль інтер'єру. Щоправда, місце людини Аріна в усьому цьому не вгледіла. Хіба що в ролі персоналу, що обслуговує цю пишність.

Назар дивився на свою нову пасію, придбану з нагоди, і роздвоювався у своєму ставленні до неї. Ось перед ним виблискує не огранений алмаз, а ось уже просто валяється камінь. Але тільки він думає пройти повз, як камінь раптом знову починає блищати в променях неяскравого сонця.

- Що ж, - заговорив він із виглядом господаря не тільки квартири, а й життя загалом, - гадаю, тобі варто дізнатися одразу деякі правила проживання в цьому будинку. Але спершу я дам тобі час привести себе до ладу. Зняти одяг і взуття ти можеш відразу ж, тут. Я викину це пізніше. Нормальні речі чекають на тебе у ванній.

- Ви не сумнівалися, що я погоджуся, вірно? - примружившись, запитала Аріна.

Вона не відчувала до нього ні злості, ні образи. Занадто сильно втомилася. Занадто потребувала його допомоги. І була впевнена, особливо тепер, що нічого не розуміє в людях. Тож не варто й гадати, навіщо йому все це знадобилося. Час сам розкриє всі карти долі. Почуття гумору Всесвіту в будь-якому разі зрозуміле тільки їй самій і, можливо, жменьці обраних. Але точно не їй, простій дівчині Аріні.

Назар повів плечем. Вона у відповідь з розумінням посміхнулася, боляче подряпавши його деякою поблажливістю в погляді. Чи їй так дивитися? Адже це саме він - її рятівник. Зокрема й тому, що дозував інформацію, допомагаючи в такий спосіб ухвалити єдино правильне рішення, на його думку. Що б її чекало, якби не з'явився так вчасно він у своїх блискучих обладунках? Нехай навіть їй вдалося б вибратися з-під варти. І що ж? Черговий Філіп? Черговий обман?

Аріна кивнула і, долаючи збентеження перед незнайомою людиною, почала роздягатися до спідньої білизни. Звертатися до нього на «ти» й на ім'я в неї не виходило навіть стоячи перед ним у такому вразливому вигляді.

- Де у вас ванна кімната? - неголосно уточнила дівчина.

Дістатися до води вона хотіла не менше, ніж Назар бажала цього для неї. Хотілося змити з себе весь липкий кошмар останніх днів. Відчути себе чистішою хоча б фізично, якщо вже душу такими простими діями відмити неможливо.

Назар не без задоволення особисто проводив Аріну в уже підготовлену ванну. Перевірив і переконався, що економка в точності виконала його вказівки. Чудово. Авторитет усе ще працює як налагоджений механізм. А економка тепер може відпочивати всю свою законну відпустку.

Велика біла ванна широко розставила різьблені золоті ніжки, немов стояла підборіддями, замінюючи Мойдодира, який пішов у відпустку. Імовірно, в кімнату тієї самої мами, з якої виринав уже одного разу.

Бежева із золотистими розводами плитка виявилася не слизькою, чим невимовно порадувала Аріну. Дівчина вже приготувалася здригнутися від холоду, але стопа несподівано відчула приємне тепло. Мабуть, особисті комфорт і безпека для Всеядова - не порожній звук.

На золотистих гачках на стіні чекав пухнастий бежевий рушник із золотистим оздобленням і вензелями. Треба ж, на ньому навіть ініціали адвоката вишиті. Так, манією величі ця велика людина зовсім не страждає.

Кімнатні капці в тон педантично виставлені чітко по центру щодо халата.

На широкому білому умивальнику в золотистій мильниці (Аріна сподівалася, що хоч це позолота, а не золото в чистому вигляді) чекало запашне мило.

Пишність, нічого сказати. Але в усьому цьому комфорті чомусь не хотілося затримуватися.

На тумбі, в одному стилі з рештою оформлення ванної, лежав акуратно складений стопкою одяг для Аріни.

Задоволено кивнувши, Назар вийшов, неголосно прикривши за собою двері. Її затримку чоловік сприйняв як захоплення.

Залишившись сама, Аріна з полегшенням зітхнула, почавши квапливо знімати спідню білизну. Адже не знала, скільки часу відвів їй цей педант на купання.

Стягуючи трусики зі стегон, раптом завмерла. Відчуваючи себе божевільною, оглянула всі стіни й дзеркало на предмет камери. Хто знає, чим бавляться багатії. Гмикнула до своєї параної й вимкнула світло. Принаймні, якщо хтось і спостерігає, тепер це буде складнішим завданням.

Дивно, але ніхто не турбував її спокій увесь час купання. Вона змогла отримати справжню насолоду від гарячої води й шикарних засобів догляду. Очевидно, що купувала все це жінка. Цікаво, хто? Можливо, варто в неї попросити підтримки? Хмикнула, подумавши, скільки жінок покрутили б пальцем біля скроні, якби почули її міркування. Адже таке життя для багатьох - мрія. А вона намагається знайти спосіб втекти. Чи не безглуздо?

Витираючись товстим махровим рушником, з цікавістю розглядала приготований для неї одяг. З цікавістю потягнула за кілька мотузочок, виявивши, що це мереживні трусики й бюстгальтер. Сумно усміхнулася, але слухняно одягла білизну. За нею пішла базова мереживна ж майка і приємна на дотик сорочка. Штани в комплект. Усе в тих самих тонах, що й уся квартира. Біле із золотом. Ніби вона теж мала стати тепер частиною інтер'єру. Комфортною і безпечною, зрозуміло.

Старанно стримавши сльози, що просили назовні, Аріна привела до ладу волосся й обличчя. Зробила кілька глибоких вдихів, перш ніж вийти в простору вітальню.

Вийшовши, Аріна зупинилася й озирнулася. У вітальні був сервірований для вечері на дві персони овальний стіл. Але в кімнаті було порожньо.

Не знаючи, що робити і як поводитися, дівчина завмерла. Невпевнено сховала руки в кишені штанів, знову занурюючись у роздуми в очікуванні нових розпоряджень від свого нового господаря. Це звучало дивно не тільки вголос, а й подумки. Але Аріна не могла заперечувати, що без допомоги Всеядова зараз замість розкоші, що оточувала, і нехай холодного, але спокою, її оточували б три стіни й ґрати. Навряд чи в біло-золотих відтінках.

Цікаво, підтримувати порядок у цьому маленькому палаці, персональній золотій клітці, тепер теж її обов'язок? Чи тільки ліжко?

При цій думці вона здригнулася, немов від поривчастого крижаного вітру.

Назар, який потайки роздивлявся її, стоячи у дверях своєї спальні, захоплено мовчав. Він оцінив не тільки її природну привабливість, а й увесь спектр емоцій, що відбився на її обличчі в момент ймовірної самотності. Вона не брехала, не випендрювалася. З тихою гідністю очікувала своєї долі.

А що, власне, в її долі такого? Він обурено насупився. Сотні тисяч жінок мріють про такий спосіб життя. Готові заради цього бути навіть коханками. А вже законними дружинами!.. То чому ж у неї при цьому обличчя великомучениці?

Назар голосно клацнув ручкою дверей, даючи знати про свою появу, і розмашистим кроком увійшов до кімнати.

Аріна злякано здригнулася, зацьковано дивлячись на власника апартаментів.

- Вечеряймо, а потім обговоримо деталі, - діловий тон ніяк не в'язався з уважним ставленням до неї: дбайливо висунутий стілець, запитання про самопочуття та інші дрібні прояви участі.

Аріна сіла за стіл і з жахом виявила перед собою занадто багато зайвих, на її думку, предметів.

Її батьки завжди вважалися інтелектуальною елітою, хоча батько працював простим взуттєвим майстром, мама вчителькою. Але в їхньому домі не водилася така кількість виделок і ложок, тарілок, серветок та іншої атрибутики, покликаної підкреслити статусність їдців. Мама вчила її їсти акуратно, батько - відчуваючи смаки й запахи, із задоволенням. Але що робити з усім цим?

Назар чітко вловив її розгублений погляд, вкотре переконуючись у правильності своїх рішень.

- Чи можу я дізнатися про долю Філіпа? - боязко уточнила Аріна, боязко подивившись на чоловіка навпроти.

Той промокнув губи серветкою, підкреслено спокійно відкладаючи її на стіл і всім своїм виглядом демонструючи, що апетит зіпсовано.

Аріна ж дивилася на наїдки перед собою і боялася навіть доторкнутися до них, попри голод, що мучив. По-перше, поняття не мала, як це все їсти. А по-друге, боялася знову відчути на собі дію невідомих речовин.

- А ось це, люба, одна з умов твоєї свободи. Філіпа для тебе більше не існує. А це означає, що я не хочу нічого чути про нього. І, тим більше ти не побачишся з ним.

- Чому? Якщо він справді винен і вчинив усе те, у чому його звинувачують, то чому мені не можна переконатися в цьому особисто, з перших вуст? - засмучено запитала Аріна, повною мірою відчуваючи себе зрадницею, ніжачись у теплі й комфорті, коли Філя нудиться в неволі.

- Я не обговорюватиму це моє рішення, - твердо вимовив адвокат, практично цідячи слова крізь сердито стиснуті зуби. - Якщо для тебе відповідь не очевидна, мені щиро шкода тебе. І саме тому на суді я представлятиму твої інтереси без тебе.

- Хіба таке можливо? - здивовано вигукнула вона.

Він розплився в задоволеній усмішці, розслаблено притулившись до спинки різьбленого стільця.

- Ти дуже погано знаєш мене і мої можливості. Так мало є речей на світі, які мені не доступні, - хижо примружився чоловік, одночасно відповідаючи їй на запитання і попереджаючи, погрожуючи.

- Дякую, я сита, - неоднозначно вимовила Аріна. - Де я можу... Де я буду?..

Питання ніяк не складалося. А де вона, справді, буде спати, враховуючи приготовану їй роль?

Назар глузливо глянув на дівчину і з властивою йому різкістю пояснив:

- Доти, доки гінеколог не встановить, що ти здорова, моє ліжко не для тебе.

Аріна почервоніла, відчувши себе й ураженою, і звільненою.

- Ліжко в гостьовій кімнаті вже готове. Раджу тобі гарненько відпочити, оскільки завтра буде не найлегший день.

З цими словами він встав і попрямував до своєї спальні, залишивши дівчину самотужки шукати вхід у призначену їй кімнату серед кількох дверей, що вели казна-куди.