Розділ 4

- Що так довго, Володю? - спокійно запитав уже знайомий Арині слідчий, варто було їй і поліцейському увійти до кабінету.

Зустрічаючи їх у своєму кабінеті, чоловік сів на підвіконня, схрестивши витягнуті вперед ноги та сховавши руки в кишенях. Перед нею постала картина класичного трудоголіка. Судячи з щетини, тіней під очима і не зміненої сорочки, додому він не йшов з пам'ятного вечора затримання всіх учасників та вболівальниць нічних перегонів.

- Вибачте, шефе, - винно, але без страху відповів підлеглий.

У його голосі чулася повага до начальника, але не було жодної краплі заляканості. Тут явно панувала атмосфера взаємоповаги та розуміння, а ієрархія підтримувалась не за рахунок системи штрафів та покарань.

Якщо Андрій Павлович настільки адекватна людина, то, можливо, вислухає її і зрозуміє, що сталася помилка, сподівалася Арина.

Дівчина сіла на запропонований стілець, з вдячністю кивнувши поліцейському, який так і не начепив на неї кайданки. На стіл перед дівчиною ліг аптечний пакет із ліками.

- Ми в аптеку заїжджали, - пояснив Володимир трохи зніяковіло.

Аж надто яскраво пам'ятавс йому вираз обличчя фармацевта при купівлі жіночих вагінальних свічок. Чи мало збоченців зараз. Або як толерантно кажуть зараз, людей не традиційних сексуальних уподобань.

Потім на стіл шефа поставили маленький контейнер і висновок гінеколога. Тепер настала черга Арини зіщулитися ніяково.

Слідчий здивовано підняв брови, розглядаючи предмети на робочому столі.

Міцний, але не масивний стіл був далеко не новим, але зберігався власником у відмінному стані. Тут не було стосу розкиданих документів, нотаток та блокнотів. Акуратна стопка папок коричневого кольору структурована за абеткою та підписана, очевидно, кодовими словами. Не знаючи справ, навряд чи можна було швидко знайти необхідну.

Інтерактивна дошка обвішана незрозумілими Арині нотатками, а в центрі столу встановлений ноутбук. У цей момент техніка моргнула та вирушила в режим кібернації. Дівчині й самій хотілося б солодко позіхнути і влаштуватися в теплому ліжку. Але, на жаль, ця розкіш тепер недоступна. І, мабуть, надовго.

Арина важко зітхнула, благаючи глянувши на слідчого, ніби хотіла одним поглядом довести йому свою невинність у будь-чому. Добре було б ще розуміти, що їй інкримінують.

Андрій Павлович стомлено потер перенісся і сів у робоче крісло, крутнувшись на місці і присуваючись до столу.

- Отже... - з тяжким зітханням почав він. - Володю, йди відпочивай, завтра відгул, - відволікся на хвилинку відпустити відповідального підлеглого.

Поліцейський радісно кивнув, відсалютував і помчав відпочивати.

- Що ми маємо з вами, Арино?.. - пауза та пошук її по-батькові в особистій справі дали можливість дівчині ще раз глибоко зітхнути, набираючись душевних сил.

- Аркадіївно, - підказала дівчина, дивуючись, що в неї вже з'явилася особиста справа.

Цей слідчий явно розуміється на своїй роботі та оперативності дій.

- Дякую, - стримано кивнув чоловік.

Вона оцінила, що він залишався тією людиною, яка незважаючи ні на що не поспішала навішувати на неї ярлик злочинниці і зверталася до неї незмінно ввічливо і делікатно.

Він акуратно заглянув у контейнер, насупився, закрив кришку і вичікально глянув на дівчину.

Арина мовчала, не знаючи, що сказати.

Тоді він узяв листок із медичним висновок. Уважно перечитав його кілька разів, відклав убік. І, відкидаючись на спинку офісного крісла, склав руки на грудях.

- Я хочу, щоб ви розповіли мені все, що знаєте про вчорашню подію, - спокійно попросив він, а потім уточнив: - Ви цього теж хочете. Бо інакше ми не зможемо допомогти один одному.

Арина помітно пожвавішала, підбадьорившись. Початок багатообіцяючий.

- Філіпу зателефонували. Друзі, мабуть, - прокашлявшись, сказала дівчина.

Вона намагалася максимально точно відтворити у пам'яті всі події злощасного вечора. Не тільки для слідчого, а й для самої себе, намагаючись зрозуміти, що ж сталося.

Андрій підвівся з-за столу, налив з електрочайника, що стояв на тумбочці при вході, теплу воду і подав склянку їй. Дівчина вдячна кивнула, роблячи кілька ковтків.

- Ви голодні? - Уточнив чоловік, здивувавши її цим питанням.

Чому ж усі так бояться поліції, якщо тут працюють такі ввічливі люди? Адже якщо ти не порушуєш закону, боятися тобі нема чого. Чи їй просто казково пощастило?

Вона нічого не встигла відповісти. За неї це зробив шлунок, що голосно загурчав.

Андрій Павлович беззлобно посміхнувся та набрав чийсь номер на своєму мобільному.

- Льоше, зганяй за піцею з беконом, будь ласка. Скоро час обіду, а я сьогодні забув удома контейнер із ланчем, – переконливо збрехав слідчий.

Арина здивовано дивилася на нього, не розуміючи, чим зобов'язана такій турботі. Може, він просто грає в доброго слідчого, а зараз прийде злий і почнуться побиття?

Він натиснув відбій і знову сів у своє крісло.

- Продовжуйте, будь ласка.