Розділ 4

- Що так довго, Володя? - спокійно запитав уже знайомий Аріні слідчий, щойно вона і коп увійшли до кабінету.

Зустрічаючи їх у своєму кабінеті, чоловік присів на підвіконня, схрестивши витягнуті вперед ноги й сховавши руки в кишенях. Перед нею постала картина класичного трудоголіка. Судячи зі щетини, тіней під очима і не зміненої сорочки, додому він не йшов із пам'ятного вечора затримання всіх учасників і вболівальниць нічних перегонів.

- Вибачте, шефе, - винувато, але без страху відповів підлеглий.

У його голосі чулася повага до начальника, але не було ні краплі заляканості. Тут явно панувала атмосфера взаємоповаги й розуміння, а ієрархія підтримувалася не коштом системи штрафів і покарань.

Якщо Андрій Павлович настільки адекватна людина, то, можливо, вислухає її та зрозуміє, що сталася помилка, сподівалася Аріна.

Дівчина сіла на запропонований стілець, із вдячністю кивнувши правоохоронцю, який так і не одягнув на неї кайданки. На стіл перед дівчиною ліг аптечний пакет із ліками.

- Ми в аптеку заїжджали, - пояснив Володимир трохи зніяковіло.

Аж надто яскраво пам'ятався йому вираз обличчя фармацевта під час купівлі жіночих вагінальних свічок. Чи мало збоченців зараз. Або як толерантно кажуть зараз, людей не традиційних сексуальних уподобань.

Потім на стіл шефа поставив маленький контейнер і висновок гінеколога. Тепер настала черга Аріни поїжитися ніяково.

Слідчий здивовано підкинув брови, розглядаючи предмети на робочому столі.

Міцний, але не масивний, стіл був далеко не новим, але власник зберігав його у відмінному стані. Тут не було купи розкиданих документів, нотаток і блокнотів. Акуратна стопка тек коричневого кольору структурована за алфавітом і підписана, очевидно, кодовими словами. Не знаючи справ, навряд чи можна було б швидко знайти необхідну.

Інтерактивна дошка обвішана незрозумілими Аріні нотатками, а в центрі столу встановлено ноутбук. У цей момент техніка моргнула і вирушила в режим кібернації. Дівчині й самій би хотілося солодко позіхнути й влаштуватися в теплому ліжку. Але на жаль, ця розкіш тепер недоступна. І мабуть, надовго.

Аріна важко зітхнула, благально глянувши на слідчого, ніби хотіла одним поглядом довести йому свою невинність у чому б то не було. Добре б ще розуміти, що їй інкримінують.

Андрій Павлович стомлено потер перенісся і сів у робоче крісло, покрутившись на місці й присуваючись до столу.

- Отже... - із важким зітханням почав він. - Володя, йди відпочивай, завтра відгул, - відволікся на хвилинку відпустити відповідального підлеглого.

Поліціянт радісно кивнув, відсалютував і помчав відпочивати.

- Що ми маємо з вами, Аріно? - пауза і пошук її по батькові в особовій справі дали можливість дівчині ще раз глибоко зітхнути, набираючись душевних сил.

- Аркадіївна, - підказала дівчина, дивуючись тому, що в неї вже з'явилася особова справа.

Цей слідчий вочевидь розуміється на своїй роботі й оперативності дій.

- Дякую, - стримано кивнув чоловік.

Вона оцінила, що він залишався тією людиною, яка, не дивлячись ні на що, не поспішала навішувати на неї ярлик злочинниці та зверталася до неї незмінно ввічливо й делікатно.

Він акуратно заглянув у контейнер, насупився, закрив кришку і вичікувально подивився на дівчину.

Аріна мовчала, не знаючи, що сказати.

Тоді він узяв листок із медичним висновком. Уважно перечитав його кілька разів, відклав убік. І відкидаючись на спинку офісного крісла, склав руки на грудях.

- Я хочу, щоб ви розповіли мені все, що ви знаєте про вчорашню подію, - спокійно попросив він, а потім уточнив: - Ви цього теж хочете. Тому що інакше ми ніяк не зможемо допомогти одне одному.

Аріна помітно пожвавилася, підбадьорившись. Початок багатообіцяльний.

- Філіпу зателефонували. Друзі, напевно, - прокашлявшись, сказала дівчина.

Вона намагалася максимально точно відтворити в пам'яті всі події нещасливого вечора. Не тільки для слідчого, а й для самої себе, намагаючись зрозуміти, що ж усе-таки сталося.

Андрій підвівся з-за столу, налив з електрочайника, що стояв на тумбочці при вході, теплу воду і подав склянку їй. Дівчина вдячно кивнула, роблячи кілька ковтків.

- Ви голодні? - уточнив чоловік, добряче здивувавши її цим запитанням.

Чому ж усі так бояться поліції, якщо тут працюють такі ввічливі та ввічливі люди? Адже якщо ти не порушуєш закон, боятися тобі нічого. Чи їй просто казково пощастило?

Вона нічого не встигла відповісти. За неї це зробив шлунок, що голосно забурчав.

Андрій Павлович беззлобно посміхнувся і набрав чийсь номер на своєму мобільному.

- Льоша, зганяй за піцою з беконом, будь ласка. Скоро час обіду, а я сьогодні забув удома контейнер із ланчем, - переконливо збрехав слідчий.

Аріна здивовано втупилася на нього, не розуміючи, чим зобов'язана такій турботі. Можливо, він просто грає в доброго слідчого, а зараз прийде злий і почнуться побиття?