Розділ 3

Арина не могла навіть поворухнутися, мозок вибухнув від яскравого розмаїття його швидкості та навмисної неквапливості оператора.

Та й навіщо поспішати, якщо вже ніхто нікуди не поїде, а завтра не полетить, з гіркою іронією усвідомила дівчина. Спостерігаючи як у сповільненій зйомці, як по обидва боки шляхи до відступу Філіпу загороджують поліцейські автомобілі.

Її вже навіть не здивувало, що скрутивши Філіпа, співробітники поліції попрямували з доповіддю саме до оператора.

Захоплюючись воістину геніальним планом арештів, Арина злякано здригнулася, ніби опритомнівши, коли на її руках, як і в інших дівчат, заклацали наручники.

Кинувши зляканий, зацькований погляд на Філіпа, який озлоблено стежив за тим, що відбувається навколо, слухняно попливла у вказану машину.

Варто їй опинитися на задньому сидінні, як знову накотила сонливість і апатія. Хотілося вибратися з цього липкого, неприємного стану, хотілося кричати, звати Філіпа, допомогти йому. Але сил ні на що не було.

- Слідчий Андрій Павлович Борцов, - коротко і досить м'яко представився чоловік, сідаючи на пасажирське сидіння попереду та повертаючись до неї обличчям.

Здавалося б, він зняв лише окуляри, але як від цього змінився його образ. Неймовірно. Втім, погляд залишився той самий. Пропалюючий, впевнений, сильний та іронічний. А ще трішки стривожений.

- Ви поїдете у моїй машині. І дорогою ми заїдемо до лікарні. Мені категорично не подобається ваш стан.

Арина слухняно кивнула, не бажаючи вірити у те, що відбувається. На мить майнула навіть шалена думка скористатися зупинкою у медиків і втекти. Але навіщо? Куди? І що вона робитиме далі?

Ні, це однозначно дався взнаки швидкоплинний вплив перегонів на неї. Відмахнувшись від божевільної думки, притулила голову до спинки свого сидіння, відразу занурюючись у дрімоту.

Аби батьки не впізнали, гарячково думала дівчина. Хороше ж у них складеться враження про її коханого, якщо знайомство відбудеться саме за таких обставин. Потрібно попросити слідчого не зв'язуватися з її рідними. Він, здається, має цілком людську подобу.

Цікаво, а пітбуля теж упіймали чи йому вдалося втекти?

Світ похитнувся і поплив. Розплющила очі Арина вже в палаті. Одномісній. Перше, що впало у вічі, грати на вікнах. З гіркотою посміхнувшись, усвідомила, що ідея з втечею спочатку була провальною. Зрозуміло, ніхто не повіз її до звичайної клініки.

На стільці біля її ліжка сидів слідчий. Витягнувши ноги, стомлено масажував рукою перенісся. Нелегка в них усіх видалася нічка.

Чомусь злитися на нього, ображатись, ненавидіти не виходило.

Дівчина опустила погляд, упираючись їм у голку, що стирчала з її руки. Простежила за системою, що тяглася тонким прозорим шлангом до стійки з ліками. Що б це не було, свідомість прояснювалась і світ більше не водив навколо неї хоровод.

- Що зі мною? - трохи осипленим від довгого мовчання голосом поцікавилася вона.

Чоловік повільно підняв голову.

- Гарне питання. І я збирався почути відповідь на нього від вас. Що з вами?

Арина на мить прикрила очі. Вона гадки не мала, що з нею відбувається. Про що й повідомила його максимально чесно.

Слідчий спохмурнів, марно намагаючись розгадати причину її стану.

- Ви вагітна? - щосили намагався зберігати з нею дистанцію. 

Але виходило дедалі складніше. Її очі затоплювали безпорадною ніжністю і в них хотілося дивитися вічно.

Вона не відводила погляду, не смикала руками простирадло. Максимально відкрито дивилася йому у вічі і, здається, нічого не приховувала. Але!

Ця дівчина – підозрювана. Те, що ніхто з групи нічого не знає про неї, зовсім не означає, що вона нічого не знає про те, що відбувається. Наївних і чистих дів він за своє життя зустрічав чимало. І всі вони, зазвичай, насправді виявлялися тими ще вовчицями.

- Я мушу відвезти вас у відділення і допитати за всіма правилами, як зараз допитують решту учасників... хм, перегонів, - тихо промовив Андрій Павлович.

Потім рвучко нахилився вперед, підтягуючи ноги так, щоб упертись у них ліктями, а руки зчепити в замок.

- Але якщо ви помрете по дорозі чи у відділенні, навряд чи мені, правосуддю чи, тим більше, вам від цього полегшає.

Арина несміливо кивнула, погоджуючись.

– Зараз вас оглянуть лікарі, візьмуть необхідні аналізи. І якщо вони не заперечують, ми зможемо з вами перебратися до мого кабінету.

Не чекаючи її відповіді, чоловік підвівся і вийшов із палати.

Слухаючи звук його кроків, вона зловила себе на тому, що плаче. По скронях котилися мовчазні сльози.

Арина злякалася себе. Вона знала, що ні в чому не винна. Однак розуміла й те, що зловили її не на грі у лото чи на фортепіано. Стрітрейсинг офіційно заборонено у країні, і додатковими санкціями карається безпосередньо у цьому місті. Знали про це і всі учасники та вболівальниці. Але ніхто з них не зробив навіть найменшої спроби зупинити адреналінове дійство. Включаючи її саму.

Але ж у неї була причина. Філіп не пробачив би їй таке втручання у чоловічі справи. Ймовірно, й інші мали свої причинити для бездіяльності.