Магія ранку

Перші ранкові промені сонно виглядали із-за обрію фарбуючи світанкове небо в різні відтінки рожевого. Неохоче розсіювався туман вмиваючи землю прохолодною росою.

• Ну годі вже! Давай, прокидайся, лежебоко, - з легкою роздратованістю промурчала Еліза. – Поглянь, який чудовий день сьогодні має бути!

І потягнувшись продовжила вмиватися. Легкий літній вітерець колихав напівпрозору фіранку, а я все сильніше куталася в ковдру.

• Ні, ще так рано…. І чого тобі не спиться о такій годині?!
• Бо саме зараз створюється настрій на весь день.

«Ех, треба вставати, бо з цією вертихвісткою все одно вже сну не буде», - приречено промайнула думка.

Вже за сім хвилин з кухні надривно свистів чайник, а за мить - аромат духмяної кави рознісся по оселі. Кава – ось , що створює настрій на день! Хоча, зазвичай, традиція вранішнього «кавування»  лиш відстрочує болюче зіткнення з оточуючим світом і дає час, щоб зібратися з думками.

Так було і цього разу. Наливши молока собі в каву, а Елізі до піали -  вийшла на балкон.  Вранішня прохолода окутувала все ще сонне, нагріте ковдрою тіло. Вітер з далеку доносив запах квітів і свіжоскошеної трави. Місто, що простяглось на горизонті, неспішно оживало. Десь далеко гавкали собаки, перегукувалися дзвоном перші трамваї, сусід нижче намагався налагодити стареньке радіо, котре своє обурене шипіння лиш зрідка переривало голосом когось із співаків. А в горі, під самим дахом, будували свої маленькі «хатки» гострокрилі ластівки.

• Ну хіба не чудово?! – зажмурившись від задоволення, муркнула пухнаста у вуса, на яких ще бриніли маленькі краплинки молока.
• Напевно….  Ти хіба не повинна зараз навпаки – спати? Коти ж нічні створіння, а ти он – ранком милуєшся.
• Еее, ні,  все залежить від того що в кожного в голові. Хоча ні, напевно все ж таки в серці. Те, що коти мають спати весь день, така ж нісенітниця як і те, що ранок не може бути добрим.
• Ну не знаю. Майже кожен мій ранок нагадує бій затишної ковдри з невгамовним будильником. І ковдра, на жаль, програє.
• Спробуй інакше поглянути навколо. Шукай щось, що тебе вразить, що змусить посміхнутися. Дивись, як кумедно вовтузяться цуценята, як безтурботно пищать в гніздах жовтороті пташенята. Хіба сусід і його радіо не змушує тебе посміхатися? Хіба сонячні зайчики, що танцюють на шибках не зачаровують?
• Може й так, але коли на подвір’ї тепло і світить сонце, ранку радіти якось простіше. А восени чи взимку? Холодно, на вулиці мряка, дощ, калюжі, колючий вітер і інші неприємності. Що тоді?
• Все одно радіти! – зі щирим нерозумінням відповіла кицька.
• Як?
• Додай фарб. Яскрава парасоля – восени, і теплий шарф чим не запорука гарного настрою? Калюжі? Ну то й що? В дитинстві ти точно полюбляла їх міряти взуттям, то чому б не зберегти традицію. Дощі? Ну що ж, вітаю, ти – морська царівна! І кому яке діло, що ти уявляєш. Взимку лід? То будь маленьким пінгвінчиком, що відважно долає безмежні просторі Арктики. Хуртовина? А чи знаєш ти, в якому неймовірно гарному танку кружляють сніжинки-танцівниці?!
• Хм, звучить звісно чудово, проте чи буде воно так насправді.  – сизий скепсис заповнив мене по вінця, як я нещодавно, філіжанку гіркою кавою.
• Ти не думай, ти спробуй! – наставляла мене Еліза пильно слідкуючи за пурхаючими перед вікном птахами.

Сонце підіймалось все вище, прогріваючи повітря.  Радіо нарешті запрацювало,  повідомляючи, що сьогодні буде спекотно. Жителі дому поспішали залишити оселі, прямуючи на зустріч новому дню.

І тільки білогруді ластівки здогадувалися чому посміхається у вуса пухнаста сіра кицька. Бо вона знала, що магія ранку в посмішці, приємній музиці і … шоколаді  молоці.