продовження

-- Мама, в черговий раз залишила його. Поїхала з молодим коханцем на відпочинок. Він не здогадувався, бо вона завжди катається по світу. “Люди добрі” виклали  фото в інтернеті як вона розважається.  Сварилися довго, а потім вона зникла, але забрала всі цінності і почистила рахунок в банку. Хіба це вперше, вже було таке. Потратить гроші і приїде проситися назад. Він добрий, все їй прощає і знову живе надією та вірить обіцянкам. Стерва, моя мама ще та. Жаль мені батька.  Сподіваюся, що цього разу вона зникне надовго, а може він розведеться з нею.  Я не вмішуюся в їхні стосунки, але терпіти  не можу, коли вона себе так поводить. Нікому не розповідаю, а тобі можна, ти мені, як сестра,  -- Джулія не на жарт була стривожена.

Ліля навіть не знала що їй сказати, бо всі слова були якісь несправжні і нещирі.  Вона була приголомшена  такою новиною і такою несправедливістю до Валеріо. 

-- Мені шкода, -- тихо промовила Ліля. 

-- А мені ні. Хочу, щоб мій батько на кінець зрозумів, що вартує хорошої жінки, а не цієї шльондри, яка його в гріш не ставить, -- злісно промовила Джулія. 

-- Але ж вона твоя мама. 

-- Ага, я виросла з нянями та батьком, а мамі до мене діла не було,  вона завжди була зайнята собою, а на мене часу не знаходила. Мені часом здавалося, що вона мстить батькові за моє народження.  В неї для мене не було ні ласки, ні любові. 

Малою я плуталася в неї під ногами, а з роками крала її красу.  Через рік поїду десь вчитися, якщо батько й цього разу її простить.

 Зараз Джулія не була схожа на ту розбещену дівчинку. Вона щиро переймалася проблемою сім’ї. 

Тепер Ліля знала причину переживань Валеріо, їй було шкода, бо лікар був дуже хорошою людиною.  Робочі дні проходили в звичайному режимі.  Вона почала помічати,що він приходив на підпитку, не дуже слідкував за собою. Від нього несло вином і перегаром. Він гаснув на очах на  це було боляче дивитися,  Ліля не знала,   як тому зарадити. Джулія часто дзвонила  стривоженим голосом розповідала, що батько запиває вдома, а інколи його приводять з ресторану знайомі. Це була біда.

На роботі почали траплятися збої і непередбачені обставини, яких раніше не було. Одного вечора Ліля змушена була шукати лікаря по  нагальній  проблемі, знайшла його в одному з ресторанів недалеко роботи. Коли він побачив її то не відпустив, а запросив повечеряти разом.  Ліля пробувала відмовитися, але не вийшло. Якогось вечора, Валеріо запросив її знову,  щоб не  вечеряти на самоті.  В той вечір він пив багато, Ліля спробувала його зупинити, але то була марна справа. Вона не знала, що такого сталося, що Валеріо заливає біль спиртним.  Йому боліло добряче, коли з непитущої людини він на очах ставав пияком. Коли вони вийшли з ресторану, їх зупинив проливний дощ, що не думав зупинятися. Ліля не мала парасолі, бо аж ніяк не планувала так довго  затриматися. Верхній поверх займав готель, в якому їм запропонував перебути дощ власник обох закладів -- ресторану і готелю.

Ліля допомогла Валеріо піднятися до кімнати. Лікар був в жахливому стані, вона злякалася, що йому може стати погано і вирішила залишитися з ним до ранку. Йти вночі без парасолі під проливним дощем їй не дуже хотілося. 

А потім… Ох це потім, це було потім. 

Валеріо прокинувшись, розглядався по кімнаті і не міг зрозуміти, де він і як тут опинився. Вчора він багато пив. Отримавши від адвоката лист про розлучення, він зірвався з котушок. Сказати, що він не чекав на такий кінець, було б обманом, але все одно не був готовий. Згадавши про розлучення, Валеріо застогнав і повернув голову в інший бік. Поруч на подушці з розкиданим волоссям спала Ліліана. Вірніше вже не спала, а мовчки спостерігала за спантеличенням  Валеріо.

-- Як це? Ліліана, як це сталося? Чому ти тут? 

Він обхопив руками голову і застогнав від болю і усвідомлення своєї вини. Ліля мовчала, бо й у неї не вистачало духу щось пояснювати. 

-- Чорт забирай, Ліліана, як це сталося і що було? Щось було?

Ліля вдавала сплячу, втискуючи  голову в подушку. Валеріо схватився на ноги, його погляд впав на простирадло:

-- Ліліана, о боже, що я наробив. Який же я придурок, дівчинко прости мене.

Він знову сів на ліжку і пробував щось зрозуміти, але нічого мудрого до голови не приходило крім  того, що сталося  непоправне, а  це його помилка, його гріх і вина.

-- В тебе,   ще не було чоловіків? Це вперше? Ти незаймана? Дурень, що я мелю. Пробач мені, це не повинно було статися. Я бовдур, я  ідіот, мені жаль. Я мерзотник, ти маєш мене ненавидіти. Це моя вина, я не повинен був цього робити з тобою. Кляте спиртне, як я зможу дивитися людям в очі.  Ти маєш мене ненавидіти, бо я скористався твоєю слабкістю. 

Ліля хотіла щось сказати, але він не дав їй цього зробити. 

--  Ні, ні ти не винна. Це я напився до свинячого рила, набрався до беспам’яти і згвалтував тебе. 

-- Та досить себе корити. Все було нормально, я теж брала в цьому участь.  Не треба себе картати, мені незабаром двадцять  один рік, це мало колись статися.

-- Але не зі мною.  Я не мав морального права на це.  

-- Валеріо, заспокойся нічого надзвичайного не сталося. Велика подія -- стара дівка загубила цноту.  Молодь з цього не робить трагедії, а ти побиваєшся більше мене. 

Вони залишили готель і розійшлися. Вдома Ліля стояла під струменем води і згадувала як Валеріо її цілував. Вона ще ніколи ні з ким так не цілувалася. Були якісь мізерні спроби, давно забути залицяльників, але вони викликали лиш огиду, опісля зустрічей більше не було. З Валеріо все було не так. Або, навіть дуже так, їй сподобалося.  Він, звичайно нічого не пам’ятає, а ось вона не могла з собою нічого вдіяти, хоч була при пам'яті. Хотілося відчути  себе нарешті жінкою, а не носити ту незайманість, як клеймо  -- нікому не потрібної.  Теоретично вона знала все, вчила й здавала, а з практикою їй не везло.  В роздумах запитала себе:

-- Ну і як? Сподобалося? Цікаво. Чи  хочеться ще?