продовження

Тетяна ще довго роздумувала над ситуацією, що склалася. Ліля ніколи не зациклювалася на своїй зовнішності, так їй здавалося.   Ніколи не думала, що вона  страждає. Їй вже двадцять, а вона ще й хлопця не мала, не кидаються на неї чоловіки. Не тільки зовнішність у неї ніяка, так ще й характер замкнутий  і мовчазний. Добра, співчутлива, допоможе всім, але в душу не пустить  нікого, завжди тримає дистанцію.

-- Чорт забирай! Це моя дитина, а я паршива  мати, чому  сама не подумала про її зовнішність? Звикла до такої  і не надавала цьому значення, аж ось чужі люди звернули увагу.  Сором же який, -- Тетяна довго картала себе. 

Наступного дня, Ліля підійшла до ошатної будівлі, де знаходився модний і дуже дорогий салон краси. Вона спантеличено дивилася  і не могла примусити себе зайти до середини. Двері м’яко трельнули  дзвіночком і роз’їхалися  автоматично,  пропускаючи її вперед.  Вона боязко ступила на дорогий килим і зупинилася. До неї підійшов привітно усміхнений чоловік.

-- Заходьте, ви Ліліана?

-- Так.

-- От і добре, мене звати Ніколя. Дайте глянути на вас, щоб зрозуміти, чим ми з вами займемося. 

Він прискіпливо розглядав її обличчя, взяв у руки волосся і пропустив через пальці, легенько торкнувся щоки і усміхнувся.

-- Зробимо з вас  красуню, все  буде чудово, вам сподобається. Довіртеся, ось побачите, якою шикарною ви звідси вийдете. 

-- Ага, мою красу нічим не зіпсувати, -- Ліля вимушено усміхнулася. 

Ніколя уважно подивився на неї і промовив:

-- Люблю працювати з незайманим обличчям, бо можна створити диво.  Ви будете неймовірні, не сумнівайтеся. 

-- Нехай буде, як ви кажете. 

-- Ось і добре. 

Далі було все, як уві сні… Займалися її обличчям, мастили, чистили, скубали, терли і масажували.  Приводили в порядок волосся, руки і ноги. Ліля змучилася від тих безперервних процедур. Вона почала шкодувати тих жінок, які ходять сюди часто і годинами сидять тут, щоб бути красивими.

-- Це ж пекло, отак тебе скубуть та мнуть, смикають і шліфують, -- думала вона. 

Насправді, руки майстрів були вмілими і делікатними, але з незвички їй так не здавалося. Їй запропонували каву і маленькі канапки, але не дозволили подивитися в дзеркало.  Ліля терпляче зносила всі процедури і хотіла лиш одного, що б це все вже скінчилося якнайскоріше. 

Прийшла дівчина з магазину навпроти через вулицю і принесла великий оберемок якогось  супер модного вбрання, як на Лілю, то непридатного для носіння. 

-- Хто таке може носити? Де в такому можна вийти? -- подумала вона. 

Нарешті  тортури закінчилися і Ліля могла відкрити очі, щоб побачити себе в дзеркалі. 

Це був шок! Це не  вона, це неможливо, та незнайомка в дзеркалі з красивими бровами, яких в неї зроду не було, був якийсь рудувато-білий пушок, а брів не було, її так і звали позаочі “безбрівна Лілька”. Чисте обличчя без ластовиння,  великі зелені очі під пухнастими віями. А волосся! Воно стало з рудого красиво каштанове з блиском та вкладене шикарними локонами, що спадали на плечі. Вона закрила очі і тріпнула головою, аби прокинутися, але чудове видиво  з її обличчям не зникало, а засвітилося якимось внутрішнім вогнем в зелених очах і зачепилося за ямочки на щоках, що тепер стали помітні. Це й справді була вона! 

-- Чорт! Оце так  зміни? -- прошепотіла ледь чутно Ліля.  

Майстри стояли віддалік і посміхаючись  дивилися на її реакцію. Ніколя задоволено потер руки і підійшов до Лілі.

-- Ну, чудесна сеньйоріна, як вам? Бачу, що  сподобалося, це приємно.

 -- Вас ще чекає завершення, як то кажуть “вишенька на торт” або останній штрих художника,  -- промовив він. 

До Лілі підійшла дівчина і з усмішкою запросила її пройти з нею. Ліля неохоче розсталася зі своїм зображенням в дзеркалі, до якого ще не встигла звикнути, пройшла за дівчиною. 

-- Ось це для вас, -- показала та на купу одежі, що висіла на вішалках в пересувній шафі. 

-- Ми маємо вибрати вам щось гарне, щоб зробити вас ще кращою. Давайте приміряти. 

-- Що ви, не треба, це зайве.  Я цього не замовляла, це якась помилка, -- запротестувала Ліля. 

-- Ніякої помилки, все  включено до рахунку, не хвилюйтеся,  -- заспокоїла її дівчина.

--  Такі  дорогі речі я не можу  собі дозволити, -- Ліля  злякано дивилася на дівчину і вперто відмовлялася.

-- Давайте приміряємо, якщо вам не підійде, я заберу все до магазину. Це вам не коштуватиме нічого, -- засміялася  дівчина-продавець.

Ліля  обережно розглядала речі, вишукані й елегантні. Вона одяглася в штани і вибрала одну з блузок. Боязко підняла очі до дзеркала і їй перехопило подих. Звідти на неї дивилася гарна і незнайома дівчина, змінена до невпізнання. Ліля вражено вивчала обличчя, повернулася боком і не впізнавала саму себе. 

-- Ой, як вам добре. Чудово, просто чудово. Зараз підберемо взуття і образ завершено. Вам подобається?

--Так, це дуже гарно і вишукано, -- тихо прошепотіла Ліля. 

Раптом до кімнати вихором влетіла Джулія.

-- О супер, ти виглядаєш відпадно і кльово. Як тобі моя ідея з подарунком, то я йому підказала. Я рада, що вийшло так суперово, -- тараторила вона без зупинки. 

-- Ніколя, привіт, мама попросила записати її на якийсь день, ви по телефону домовтеся. Ліля виглядає класно, ти, як завжди молодець. 

 Джулія носилася по салону, було видно, що вона тут знає всіх.

-- Ліліана, ти красуня, вони зробили з тебе цукерочку, а обгортку ми зараз підберемо. Ось це шикарно, мені подобається. Давай приміряємо. Ти така гарна, аж незвично тебе такою бачити, але супер.  Вау, ці штани тебе зроблять високою, міряємо,  -- вона крутилася навколо  Лілі і було видно, що їй  подобається.

-- Ні, залишимо те що я одягла,  на один день забагато стресу я й так не в своїй тарілці.  Дай мені звикнути до себе нової. З одягом я ще не готова експериментувати.

-- Я й забула, що ти в нас цнотлива мишка. Давай,  розкріпачуйся, скидай свою шкаралупу і починай жити. Хочеш  старушенцією  в двадцять виглядати?