З поглядів випадкового перехожого

 Коли зранку всі вирушають на роботу чи навчання, по дорозі до вишнівського вокзалу можна зустріти її... На таких кажуть: "бездушна." Вона ходить з закам'янілим обличчям і крижаним поглядом, наче по життю грає в покер. Мабуть, у неї є коронний колір і, як не дивно, це червоний. Але, коли здається, що вже не доля їй усміхатися, вона згадує, що краї її вуст здатні підійматися вгору. Іноді, у веселій атмосфері, їй навіть вдається сміятись. Але з самого ранку, коли хочеться спати й у голову лізе те саме "ну нахуя?", цього, звісно, не побачиш.
 Вона розбирається в мистецтві. Неординарнім мистецтві. Можливо,  має здібності до науки, але мріє зовсім не про це. Таких можна назвати кар'єристками.
 Такі, як вона, отримують у цьому житті все, окрім любові. Імовірно, у неї проблеми з батьком і вона притягує до себе, а потім безжально топче серця. Тільки сама не визнає цієї провини. Їй просто хочеться побороти самотність. Можливо, вона ще знайде потрібну людину, а можливо до скону буде одна з заведеним котом. Можна сказати, вона вже давно одружена на своєму роздутому его.
 Куріння допомагає їй трохи соціалізуватись, хоча це просто люди на раз. З найближчими ж вона навіть у місці одному не живе. А в колективах завжди є тією самою стервезною одиначкою. З усіма по трохи, а зблизитись ніхто не хоче. Про неї проходять чутки щоразу, як вона обирає нове серце, щоб розбити. Але в її найскладніші хвилини, на неї ніхто не звертає увагу...