Зі щоденника Еніл Редсворд

14.11

Осінньо, сіро... У цьому є щось таке... Незвичне.
Може, це з навушниками життя відчувається інакше? Пісня про Бога, що вирвав своє серце й розбив об скелю. На ній він свіжою кров'ю написав своє ім'я. І все одно ніхто його не пам'ятав... А кров змило дощем. Дивно це... Раптово відчути себе тим самим Ліберіо.
Над головою пролітає великий голуб з широко розправленими крилами. Він такий темний, що більше нагадує ворону. Лячну для всіх, але таку беззахисну ворону.
І чому в голову раптово лізуть незрозумілі думки? Ті самі, що завжди. Цикл життя... Ти маєш гроші, ти маєш насичені будні, хороших друзів, але... Чому під вечір завжди так погано? Що з цим життям не так? Апатія?...
Можливо, у цьому і є сенс існування? Страждати, щоб відчути смак? Зробити себе живим? У повітря вилітає тяжке зітхання.
Це все залізячка в руках за тисячу сто. За що? Пар зі смаком малини? Цікаво, чому він діє краще, ніж валеріана? І нащо самотужки робити себе залежною від цього пару? Руйнувати себе.
Але такий у людей рятунок. Кава, сигарета... І тиша. Апатія змушує ненавидіти гамірну буденність. Життя перетворюється чи то на виживання, чи то на тягучу стрічку часу до смерті...
А якщо вашої божевільної, зруйнованої самою собою, подруги не стане цієї ночі?...

Еніл Редсворд

Подобається

#888 в Сучасна проза
#312 в Фантастика
#46 в Антиутопія

У тексті є: автобіографія

Відредаговано: 16.11.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись