Із самого серця... Словами...

Привиди минулого

Я думав, що буря давно вже затихла,
Минуле назавжди сховала пітьма.
Але вітер ледь чутно мене знов покликав,
В життя моє горем ввірвалась вона.
Моє щастя здавалось простим і надійним,
Та в невірному світлі клубиться туман.
Із нього виходить немов божевільна
Та, що була давно вже мертва.

Ти не забудеш минулого,
Хоч як не кричи.
Воно завжди з тобою,
Не зможеш втекти.
За спиною дихання вже відчуваю.
Привиди минулого не відпускають.

Минуле моє тепер стало між нами,
Шепоче, що я не маю права на щастя.
Та я не дозволю зруйнувати кохання.
Ти чуєш? Ніколи! Ніколи не здамся.
Ти стала спасінням, подарунком від долі.
Я їй не дозволю зламати життя.
Я зроблю усе, щоб знов бути з тобою.
Я вірю, ти завжди будеш моя.

5.02.2025

Пісня до моєї книги "Академія Фейлім. Привиди минулого".

Анна Потій

Подобається

#3546 в Різне
#855 в Поезія

У тексті є: вірші, кохання, війна

Відредаговано: 27.03.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись