Із самого серця... Словами...

Темрява

Темрява знову вкриває мов ковдра,
Ховає подалі весь світ.
В душу залізла, закутала зовні
Й шепоче у вухо: «Привіт!».
Вона наче мати тебе обіймає,
Та тільки не теплі обійми її.
Морозом по шкірі аж пробирає,
Коли її пальці на шкірі твоїй.
Я хочу відкинути руки кістляві,
Холодні і злі, але нема сил.
Ця темрява клята мене забирає
В полон. Я програла їй бій.

16.05.2024


__________________________________________________
Те відчуття, коли знову почали вимикати світло.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше