Із самого серця... Словами...
Відчай
Коли відчай заповзає під шкіру,
Шкребеться там, роздираючи старі рани,
Коли так болить, що лізеш на стіну,
Але то не тіло, то душу на шматки розриває,
То хочеться враз оте все припинити,
Прийняти поразку й втікти з поля бою.
Бо серце втомилось від болю горіти
Й душа вимагає хоч трішки спокою.
Але ким я буду, коли запросто здамся,
На землю впаду і ніколи не встану?
Навіщо ж тоді перемогти намагалась,
Якщо так болить від звичайної рани?
Прошу, не корися — шепочу до себе.
Не час ще здаватись, ти зможеш здолати.
І я підіймаю свої очі до темного неба,
Де зорі мене закликають вставати.
Тягнуся руками до них, близьких і далеких,
Вони ніби лікують, затягують рани.
І відчай тікає, на душі знову легко,
А в серці знов віра в себе розквітає.
12.01.2024
Відредаговано: 30.04.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
