Розділ 42

— У мене немає для тебе подарунка, — сказав тихо Ерік. Він допоміг Корі опустити полку в її купе, й тепер відчував, що мусить йти. В чоловіка досить непогано виходило останнім часом триматись від неї на відстані. Однак тепер, варто їм було опинитись у цьому потязі, де були лише такі самі люди, як і вони — ті, що обрали не магічні чи технічні країни, а знайшли третій варіант, стали на свою сторону, егоїстична частина підказувала, що можна трохи послабити відстань між ними. 

Дівчина поглянула на Еріка невпевнено. За останній тиждень, може трішки більше, вони вперше залишились наодинці. І вперше не були змушені зважати на зовнішні обставини.

“Він подобається тобі?” — прозвучав в її голові тихий голос тата. Тоді, понад рік тому, Кора щиро здивувалась цьому запитанню. Не розуміла, як тільки таке спало татові на думку. 

Пригадувала й власні відповіді. “Ні, він звідти”. “Ні, він старий”. 

Чоловік, що стояв перед нею, точно не міг назватись старим. Платинове волосся й досі було вологим після душу, через що було помітно неідеальність стрижки. Що ж, враховуючи, що їм довелося влаштувати польову перукарню в перерві у поїздці, результат все одно був непоганий. Кора мала б пишатись собою. 

Звідти? Хіба це мало якесь значення, коли він обрав свій бік? Й на тому ж боці опинилась і сама Кора, і її найліпший друг, й інші люди зі здібностями. Вони всі захищали її домівку, коли за дівчиною прийшли. Захистили її маму. Не країна походження вирішувала, якими будуть люди. Й хоч певні погляди формувались саме виходячи з країни, ніщо не заважало людям думати, аналізувати, робити власні висновки та вчиняти відповідно до власних переконань. 

Чи відповідаючи тоді татові, Кора вірила у власні слова? Чи просто використовувала це як відмовки, що здавались суттєвими? 

Важко відповісти. Дівчина точно тоді не думала про Еріка, однак їй подобалось проводити із ним час. Розповідати чоловікові казки. Спілкуватись із ним. І можливо, саме тому вона тоді так образилась? Бо його думка вже тоді була небайдужа дівчині? 

Неважливо насправді, що було тоді. Адже зараз то вже було минуле. Ерік не брехав їй у ту ніч, не намагався її налякати. Він був щирим, тож, саме він був єдиним, хто мав право на образу. І навіть це зараз вже не мало значення. Кора підвела на нього погляд, відчуваючи, як стало важче дихати. Серце затріпотіло у грудях. Дивлячись у блакитні очі, дівчина посміхнулась власним думкам — чому те, що їй хотілось зробити, було набагато важче, аніж перекинутись на вовчицю й вступити в бій? Мабуть, бо вона билась вже купу років. А таке дівчина утне вперше. 

— Насправді є дещо, що ти міг би мені подарувати, — тихо відповіла Кора, не зводячи з нього погляду. Щоки її зрадницьки почервоніли. 

Зробивши крок уперед, Ерік скоротив між ними відстань. Його рука опинилась на дівочому корсеті. Кора була єдиною з дівчат, хто прекрасно почувався довгій сукні, що лише спереду відкривала ноги до коліна. 

Якщо якусь мить чоловік і міг засумніватись у тому, що саме має на увазі Кора, то те, як вона дивилась на нього, те, як червоніли її щоки, не дало Ерікові розгубитись. Великий палець торкнувся нижньої губи, проводячи лінію від одного кутика до іншого. Кора не відводила очей від чоловіка. Ерік ледь помітно усміхнувся, помічаючи, як швидко здимаються її груди, як вона нервує, однак при тому погляд її випромінював упевненість. Пальці мʼяко опустились нижче, долоня лягла на тонку дівочу шию, коли його губи нарешті торкнулись її. 

Здавалось, кілька разів Ерік вже був близький до цього. Тільки й думав про її губи тоді, коли на мить дівчина завагалась, чи не зняти кайдани, аби він прийняв ванну. Це бажання лише посилилось, коли Кора витягнула його, хворого, до вітальні. Вона порхала над чоловіком, боячись його стану, тоді як Ерік по часті й насолоджувався ним, дозволяючи собі те, про що раніше лише тільки думав. Всадив її собі на коліна. Стискав її талію, насолоджуючись вже майже забутим відчуттям теплого жіночого тіла. І Кора йому все це дозволяла. Егоїст всередині нього був впевнений, що дівчина б і далі дозволяла йому. І Ерік би це перевірив, якби не підслухана тоді розмова Грега і Кори. Та ще гірше було те, що, перебравшись до Ісоліва, Ерік зрозумів: йому не потрібна будь-яка дівчина, яких вистачало у місті. Йому була потрібна саме вона. Він вже не думав, що дівчина засіла в його думках через цей дурний звʼязок. Та все одно не міг вчинити так з Корою. Не міг зіпсувати її репутацію, він би собі цього не простив. Але ж тепер, тут, у потязі, і далі, в місці, куди вони прямували, це вже не мало значення. Ніхто тут не перейматиметься походженням чи стороною у війні — це було б смішно. І дівчина сама дала зрозуміти — їй потрібно те саме. Тонкі руки обвились навколо його шиї, Кора пригорнулась до чоловіка, мʼяко торкаючись його губ своїми. Легкий, сповнений щирості й ніжності поцілунок. Він ще ніколи нікого так не цілував.  Жодна душа ще не мала для чоловіка такого значення, як Кора. 

Куди б вони не рухались, це місце для всіх у цьому потязі означало надію. Надію на мир навколо і мир та спокій у власних душах. Надію отримати життя, яке вони хотіли, а не з яким мусили миритись. 

У ресторанні залишились двоє.

— Щиро кажучи, я здивований, що ти взяв із собою склянку крові її матері, — сказав Джост. Марелій кинув на нього здивований погляд — чоловік думав, цього ніхто не помітить. А тепер зацікавлено очікував, що ж Джост скаже далі. Він мав би памʼятати, що підсилення, яке Марелій отримував від крові інших людей, діє не дуже довго. Вже точно не стільки, аби мати підсилення через весь той час, що знадобився для проходження лісу до Ісоліва.