Розділ 37

Слухаючи історію ясновидців, Кора потайки розглядала їх. Між чоловіками відчувалась певна напруга. Вони намагались не дивитись одне на одного. Ерік тримав її за руку. Гладив її долоню великим пальцем, та Кора… Вона поки не дуже боялась. Не розуміла до кінця, що все це значило. Грег слухав їх похмуро, і, здається, ковтав кожне слово, ні на секунду не сумніваючись. Марелій свердлив поглядом дівчину, що вмостилась між ясновидцями й жадібно жувала яблуко, яке Грег відклав, не доївши, коли у кімнату ввалилась купа народу. І все ж вона так само не зводила погляду з капітана, користуючись незнанням ясновидців щодо її вчинків. 

Коли вони закінчили свою історію, у кімнаті настала тиша. 

— Дивно, — нарешті мовив Грег. У нього не було жодних магічних здібностей, тому він прийшов в себе швидше за інших. — Виходить, ви бачили шестерню Кориної пращурку у дії, коли вона втікала від Марелія.

Вмить піднявши погляд на хлопця, дівчина видихнула й закрила рукою рота, пригадавши. Звук, з яким вона вдарилась о дерево після того, як чоловік жбурнув її. І ще один такий же. Дівчина памʼятала, як сама думала, що щось собі зламала. Памʼятала, як те саме сказав Марелій. Їхні погляди зустрілись на мить. Марелій дивився на неї… Так, ніби очікував, що дівчина зараз звинуватить його. Якщо Ерік почує, що брат ледь не вбив її, жодна кров не підсилить його достатньо, аби врятуватись від Ерікової люті. 

— Коро? — спитав Ерік. 

Дівчина хитнула головою, прийнявши рішення.

— Просто подумала, що це те, що давало мені сил. Може, колись шестерня і рятувала життя, та мабуть, зараз також працює не так, як мала б…

Погляд Марелія нічого не виражав. Та, почувши її відповідь, чоловік знов перевів погляд на відьму, немов кіт, що очікував, коли миша вибіжить з нори. Ерік повільно кивнув, а тоді сказав:

— Я думаю, ця пропозиція… Має своє місце. Я не зможу довго жити тут. І… — чоловік хотів додати щось ще, та натомість повернувся до Кори: — Я б радив тобі задуматись про це також. Тебе шукають, і, ліпше приєднатись до тих, хто, як і ти, має здібності. І такі самі цілі. Мир у світі — це мрія. Однак вона може реальніше, якщо постаратись. 

Дівчина облизала губи, обдумуючи. Хіба вона не хотіла чогось більшого? Не мріяла подумки про те, що, можливо, зможе щось поміняти? Чи хоча б дізнатись більше про себе і власні здібності. Зараз, у цій кімнаті, підтвердилось одне: вона дійсно народилась у відповідь на жахи, які трапились у житті Еріка. І от, зʼясувалося, що вони такі не перші. Не перші, хто знайшов одне одного. Джост і Мірта вже не перший рік подорожували разом, і вважали, що разом вони мають достатньо сили, аби з ними рахуватись. На їхньому боці була підтримка президента Механікоса. Країни, у котрій є Зала реліквій, де зберігається шестерня, що належала її пращурці. Хіба це не звучало, як гарний початок для неї? Для них. Ерік погодиться. Він не братиме більше участі у війні, буде шукати шляхи її припинення. 

— Мені треба буде поговорити із мамою, — нарешті відповіла вона. — Попередити. 

Грег швидко підвівся на ноги, та на подив дівчини сказав наступне:

— Я з вами!

Марелій закотив очі.

— Малюк, ти не маєш здібностей.

— Навіщо мені йти на фронт, якщо можу працювати на те, аби війна припинилась?

Чоловік сухо розсміявся.

— Це все, звісно, мило, але я не романтик. Кинути все, поїхати в іншу країну, і що? Організувати власну політичну партію? Релігію? Будемо, як ті сектанти, пропагувати щось по типу: “складіть зброю, і магія повернеться”? Ні. Ви продовжуйте, а на мене чекає розкішний кабінет у Деосі, мої люди та гроші. 

Щойно він замовк, відьма підняла руку:

— Я за. Я приєднаюсь, якщо він, — вказала пальцем на Марелія, — не планує мене таки вбити сьогодні. 

Чоловік застиг на місці, щиро здивований її словами.

— Ми навіть не знаємо, як тебе звати, — помітив Грег. Марелію подобалось, як він це сказав. Так, ніби нічим не поступався жодному з присутніх у кімнаті. Він вже бачив здібності Еріка, Кори й Марелія, й не злякався. 

— Елайза, — дівчина подарувала йому чарівну усмішку.   

— Марелію, — Ерік гукнув чоловіка, та той й досі витріщався на Елайзу. Намагаючись врятувати себе, вона дуже невчасно згадала про бажання вбивати. Марелій не повернувся до нього, та чоловік продовжив: — Ти ж більше не відчуваєш Сандера, так? Після того, як торкнувся її. Тож… Коли вони прийдуть на перевірку, тебе…

— Я міняю рішення, — стряхнувши невидимі пилинки зі свого піджака, діловито мовив Марелій. — Політична партія — це те, про що я завжди мріяв. А ти, — він кивнув на Грега. Може, хлопець й не помітив, однак Марелій бачив сумнівні погляди ясновидців, коли той заявив про свою участь, — будеш моїм зброєносцем. Бачиш? Я тримаю слово, моя пропозиція в силі, і тепер, здається, ми в одній армії.

Грег широко усміхнувся й лише тоді знов вмостився у кріслі.

— Я… — почала було Елайза, та Марелій її перебив:

— Якщо будеш гарно себе вести, поживеш трохи довше, відьмо. 

— А я можу передумати? — пискнула дівчина.

— Ні. Але не хвилюйся, люди не вбивають одне одного в середині нашої армії, — заявив Джост впевнено. Його погляд був немов викликом Марелію. І, вперше за вечір поглянувши в очі Джоста, Кота, як його кликали у центрі, чоловік помітив: