На диво, після того дня багато чого змінилось. Селяни дуже посумнішали, коли дізнались, що полонений втік. Грег попрацював над кайданами, аби здалося враження, ніби полонений впорався самотужки. Мамі Кори було б нелегко, якби всі дізнались правду. А хлопець, здається, був настільки радий, що Кора не проводитиме з Еріком весь час, що був готовий придумати будь-що, що запевнить селян у їхній безпеці. Він навіть допоміг Ерікові знайти помешкання в Ісолеві. Там, де Еріка ніхто з істрадельців не знає, і там, куди армія його країни не має доступу. Кора не питала, та здогадувалась, що для такої щедрості може бути ще одна причина: на жаль, Грег, котрий не любив саме лише існування Еріка, прикипів до людини, що пила його кров, аби підсилитись. Останнім часом хлопець почав тренуватись з новим запалом — й нерідко при цьому згадував, що Марелій оцінив його сили. І раз вже Марелій, капітан ворожої армії й сильний чоловік, що розпізнає й бере силу з крові інших людей, помітив його потенціал, значить, Грег стане неймовірним воїном. Вкотре слухаючи його похвали дуже й дуже сумнівній особистості, Кора закотила очі.
— От чого ніяк не збагну, так це того, чому ти тоді так ненавидиш Еріка.
— Я його не ненавиджу, — заперечив Грег, навіть не обернувшись до дівчини — натомість продовжував орудувати мечем по цілі, що сам зробив із дерева.
— Ну так, розкажи мені, — здихнула Кора. Вона не розуміла, чому Грег приділяв стільки уваги тренуванням з мечем, адже мав рушницю, що була набагато ефективніше. Та хлопець їй завжди відповідав одне й те саме: стріляти він вміє, треба навчитись маневрувати й утримувати вагу меча. В бою знадобиться усе.
Та мабуть, все правда була куди прозаїчніше — Марелій обожнював холодну зброю. Меча він не мав, але ножів та кинджалів в нього було безліч.
— Марелій як і Ерік з того боку, — вперто продовжила Кора, хоча друг й проігнорував її. — І смію помітити, Ерік більше не бере участі в цьому, а Марелій…
— Марелій, — Грег трохи підняв голос, хоча дівчина намагалась говорити тихіше — не хотіла, аби хтось від них почув про Еріка. Не варто було наражати чоловіка на небезпеку, — сказав, чому робить так. Я знаю, що він воює проти нас. Проте я його поважаю.
— Але Ерік…
— Він торкався тебе, Коро! Марелій цього не робив!
“Так. Він не дозволив собі обійняти мене за талію, та дозволив кілька разів жбурнути мене так, що я й досі дивуюсь, як нічого не заламала тоді”, — подумки вилаялась дівчина.
— Він мене обійняв, а не… не щось інше, — Кора почервоніла, та розвернулась, стиснувши руки. Не віриться, що з Еріком вони не згадували про це з тієї ночі у таверні, тоді як її друг і досі переймався. Грег здивовано обернувся до неї, лише зараз на мить забувши про своє тренування. Погляд, що був сповнений надії, у мить став спустошеним.
— Що ж, добре, що йому вистачило розуму. Та лише питання часу, коли це станеться.
— Що ти маєш на увазі? — похмуро спитала дівчина, не повертаючись до нього. Раніше Грег одразу біг до неї з вибаченнями, коли тільки Кора поверталась спиною до нього, та зараз… Знайомство з Марелієм змінило не лише його ставлення до тренувань. Зараз Грег лише знизав плечима, відповідаючи:
— Те і значить. Я знаю, що ти буваєш у нього, Коро. Впевнений, твоя мама також знає, де ти пропадаєш за будь-якої нагоди.
— Смію помітити, що я, як і ти, докладаю не малих зусиль на пошуки підпалювачки! — не витримала дівчина. Вона повернулась до хлопця, почервоніла від злості, й міцно стиснула кулаки. — І так вже склалося, що вчора було підпалення у лісі по ту сторону, ближче до Ісоліва! Я бігла за нею біля годин! І майже наздогнала її, та потім вона…
— Що, зникла? — це питання не було його спосіб познущатись з дівчини, та звучало саме так. Вони всі з цим стикались. Марелію випадала нагода впіймати злодійку двічі, і вже двічі він втрачав її. Ерік присвячував пошукам весь свій час, залишаючись у квартирці, що винаймав, лише аби поспати. Чоловік вислідив її схованку, та здається підпалювачка його помітила, адже коли вони влаштували засідку на неї пізніше, вона не явилась. І от вже кілька тижнів не поверталась туди.
— Так, — розчаровано буркнула Кора. — Й було вже досить пізно, аби повертатись сюди через ліс, тому я залишилась в Ісоліві. Мені варто нагадати, що й ти, і мама просили мене не бродити лісом вночі?
Стиснувши губи, хлопець повільно кивнув.
— Не розумію, як вона то робить. В нас три людини на чотирьох із надзвичайними здібностями, а ми не можемо її вполювати.
— Так. Мене це також дивує.
— Багато хто називає її відьмою. Марелій каже, це все почалося з кордонів з Ларданією, — поділився Грег.
— Тільки-от відьом не залишилось, — нагадала Кора. — І все ж, дивно, що ця дівчина так вислизає з наших рук кожного разу. Я думала над тим, аби спробувати прослідкувати за нею у вигляді вовка. Навряд вона буде звертати увагу на тварину…
“Якщо тільки я наткнусь на неї десь у лісі”, — подумки додала Кора.
Грег зморщився, й дівчина на цьому розвернулась й пішла додому, не бажаючи продовжувати цю розмову. Хлопець так кривився кожного разу, адже в його голові, якщо вона перекинулась на вовчицю, то вже точно має опинитись голою вдома в Еріка. Її неймовірно бісило те, скільки уваги Грег приділяв своїм ревнощам, упускаючи все інше.