Розділ 28

Кора подивилась на працівника, татова друга, й почервоніла, боячись уявити, що він собі надумав, помітивши її у цій дивній компанії. На щастя, Ерік й Марелій не були у військовій формі, але достатньо було вже й того, що чоловік знав їх із Грегом. І знав, що двоє інших чоловіків їхніми друзями не були. Дівчина на мить завагалась, та вирішила, та потім мʼяко посміхнулась і кивнула, радіючи, що не видно її ніг, схованих у черевики на кілька розмірів більше. 

— Дякую, пане Рівінстоне, все гаразд. 

Він подивився на дівчину, насупивши брови, й серце її кольнуло від того, наскільки цей погляд нагадав батьківський. Будь тато тут, він подивився б на неї так само. Та дівчина знов кивнула на підтвердження. 

Тільки но чоловік пішов, прийнявши замовлення, як Марелій поставив лікті на стіл, й, опустивши підборіддя на долоні, зі спалахом в очах сказав:

— Це стає все цікавіше, пані Алістер!

— Як я раніше цього не збагнув, — Ерік поряд із нею провів долонею по чолу й зупинився на скроні, ледь витримуючи тиск. — Той портрет у твоїй вітальні, я ж казав, що вже бачив те обличчя.

І Кора, й Грег здивовано подивились на них. Грег тримав зуби зціпленими відтоді, як знайомий чоловік зупинився біля їхнього столика, й зараз дивився на чоловіків з гнівом й непорозумінням. Він був готовий перекинути цей стіл й дати можливість Корі втекти, та з болем розумів, що дівчина не робитиме цього навіть за умови шансу. 

— Не розумію, що такого у моєму прізвищі, — заявила Кора, демонструючи роздратування тим, що вона за цей день надто довго була поза контекстом. Марелій посміхнувся, чим роздратував дівчину ще більше, а Ерік натомість негучно, аби чули лише вони, сказав:

— Алістери були відомою сімʼєю в Біготі, Коро. Відомі на весь світ винахідники, що за допомогою технологій робили чудеса не гірше за чаклунів. І ще більше ця сімʼя відома тим, що її члени опинились по різні сторони під час війни. 

Невпевнено пирхнувши, дівчина опустила погляд на свої долоні. Тато часто говорив їй не судити людей за походженням, та ніколи не згадував, що їхня сімʼя причетна до країни технологій. Втім, ніколи й не казав, що вони походять з магічної країни. Кора хитнула головою, тоді як Грег, дивуючись власній сміливості перед двома не просто ворогами, а й химерними створіннями, що мали неабиякі здібності, змусив себе вимовити:

— Хіба на весь світ може бути лише одна сімʼя Алістерів?

— Не знаю скільки, та конкретно у цій сімʼї зберігається портрет одного з братів Алістерів, я вже бачив його. Ніяк не міг згадати, де, але тепер все стало на свої місця, — відповів Ерік тихо. 

— Невже ви так багато знаєте історію? Мені здавалось, багато джерел було знищено, через що більшість історій і перетворилась чи то на казки, чи то на легенди.  

— О так, — встряг Марелій зі своєю недоброю посмішкою, — ми добре знаємо Алістерів, бо саме вони стоять за створенням Центру змінених. Кумедний збіг. Людина, яку змінили через них, викликала зміну у їхній родичці. Доля постійно про себе нагадує. 

Кора вп'ялилась у стіл перед собою, не знаходячи слів. Ніби останні години й без того не були важкими, а тепер ще й це. Коріння її сімʼї у країні, що напала на них й вела жорстоку війну вже безліч років. Більш за те, хтось із її сімʼї створив місце, де людей змінюють бозна-яким способом, аби ті ставали сильніше і йшли на війну. Дивно, та її тіло вже ніяк не реагувало. Кора думала, що заплаче, адже саме цього їй зараз хотілось, та сліз не було. Щоки залишались блідими, серце не прискорювало ритму. Лише руки ледь затремтіли. Кора помітила веселу усмішку Марелія, що ніби опинився у театрі, помітила, як хвилюється Грег. Її друг почував себе дискомфортно, адже нічого у цій ситуації не було безпечним. Ні їхня компанія, ні ніч на дворі, ні тим паче стан подруги не давали йому припускати, що хоч щось у цій ситуації може бути безпечним чи принаймні передбачуваним. Вчепившись у принесене для неї горнятко з гарячим какао, Кора більше жодним чином не виказала своєї реакції, й дочекалась, поки Ерік почне обіцяну історію про їхню зустріч. Ерік розповів усе, починаючи відтоді, як вона вкусила чоловіка. Кора ігнорувала зацікавлений погляд Марелія так само як і збентеженого Грега поряд. Друг відчував себе зрадженим, та дівчина не розуміла, чому. Вона й сама запевнилась у тому, що дійсно повʼязана з Еріком, лише сьогодні ввечері. До цього вважала, ніби чоловік жартує, чи таким чином намагається налякати її. А враховуючи, як друг ставився до її здібностей в цілому і до взаємин з Еріком, останнє, про що Кора думала, так це поділитись із ним. 

До таверни зайшли кілька людей у формі й Грег кинув на них повний надії погляд. Та ж Марелій і Ерік зараз виглядали, як звичайні люди. Якщо хтось із них і міг пригорнути увагу, то це закутана у плащ дівчина із подряпиною на щоці й листям у волоссі. Марелій же в цих краях ніколи не був, й Еріка знали лише по ту сторону лісу. Він роками був причетний до набігів на прикордонні села, та Ісолів залишався поза цими конфліктами. Тож ніхто із військових не звернув на це уваги. 

Нарешті Ерік закінчив їхню історію, й Марелій, кинувши задумливий погляд на брата, повільно кивнув.

— То що ж ти збираєшся робити, Еріку? Здається, селяни сприйматимуть тебе скоріш як він, — Марелій хитнув головою у бік Грега, й той одразу насупився.

Кора потайки підняла очі на чоловіка, відчуваючи, як серце забилося скоріше. Дівчина неймовірно раділа тому, що Ерік не виказував бажання повернутись до лав армії, проте, що тоді?.. Вона дійсно хвилювалась за нього. Проте чоловік повільно притулився до спинки стільця й схрестив руки.