Розділ 27

Істрадель

Тримаючи руку подряпиною ближче до рота Марелія, Ерік повільно повернув собі власний вигляд. 

— А тепер вислухай мене, брате, — сказав він тихо, проте в голосі чітко звучала погроза. Марелій глянув тому в очі, й кутики губ піднялись в усмішці. — Те, що відбувається у Центрі, має вплив далеко поза ним. Те, що нас міняють, здається, не залишається без відповіді. 

Погляд Марелія знов ковзнув до вовчиці, що повільно відпустила сорочку хлопця, який нарешті перестав намагатись підібратись до них ближче.

— Здається, — відлунням повторив чоловік. — Тож, ти й сам у цьому не впевнений, чи не так? 

— Як багато людей, що перекидаються на вовків, ти зустрів? — у відповідь запитав Ерік. 

— То що ти тоді хочеш запропонувати? 

— Мовчання. Ви із Сандерсом більше не відчуваєте мене. Нехай так і залишається, — варто було Марелію почути це, посмішка миттю зникла з його обличчя. Він знов кинув погляд на… вже дівчину, що огорнулась у плащ й міцно завʼязувала ремінь на поясі. Її погляд так само був спрямований на чоловіка. 

— Коро, — Марелій повільно вимовив її імʼя, смакуючи кожну літеру, із задоволенням помічаючи, як дівчина здригнулась від його голосу. — То ти дійсно одна така? 

Від цікавості, яку він виявив до Кори, Ерік напружився сильніше. Проте дівчина нічого не відповіла, лиш дивилась на них, не звертаючи уваги на те, що шепотів їй на вухо хлопець. Вона ігнорувала того, немов докучливу муху, і це знов змусило Марелія посміхнутись. Деякий час він вивчав її, а потім перевів погляд на Еріка, задумливо схиливши голову набік. 

— Цікаво. Це дуже цікаво. Можливо, я б не повірив, але ось ти, у плоті, і якимось чином знайшов нас тут, у невідомому лісі… Можливо, я дечого захочу в обмін на це мовчання.

— Чого ти хочеш? — крізь зуби запитав Ерік. 

Марелій знов обвів дівчину поглядом з босих ніг до голови, затримавши очі на її подряпаному обличчі. Дивно, що подряпини були єдиним, що залишилось у неї після кількагодинної пробіжки лісом з кількома досить сильними ударами. Та ще більше чоловік захоплювався тим, з якою силою Ерік вчепився зараз у нього, думаючи про загрозу, якою Марелій являвся для цієї дівчини. Й спостерігаючи за тим, як вона своєю чергою не зводила погляду з них, ігноруючи вочевидь знайомого їй хлопця, він щиро дивувався. Не міг визначитись, як ставиться до того, тому запропонував єдине, що спало на думку:

— Хочу історію. Якщо ти впевнений, що вона така через тебе, мені було б цікаво дізнатись, як ви зустрілись, і як ти… перемикнутися на неї, мій живий братику, — лише зараз Марелій наважився торкнутись братової шкіри. Теплої, звичайної шкіри. — Бо якщо ти правий, це інтригує.

— І цього буде достатньо?

— Даю слово. 

— Коро, — Грег знов смикнув її за рукав, та дівчина лише хитнула головою. — Нам варто йти додому.

— Вже темнішає, — помітив Марелій із недоброю посмішкою, коли Ерік повільно відпустив його. Хоч магія давно вже пішла, та віра в обіцянки залишилась. Ніхто з них не порушить даного слова, обидва розуміли це. — До вашого села далеко, не радив би тинятись лісом, — Кора помітила, як його погляд знов ковзнув по її босих ногах. Цей чоловік лякав її до нестями, та з тим, як Ерік розслабився, добившись від нього обіцянки, дівчина отримала надію, що гірше вже позаду. Й так само отримала надію, що Ерік має план, раз забажав залишитись мертвим для своїх. — До Ісоліва буде ближче. 

Грег скривився та обернувся, немов намагаючись знайти доказ того, що Марелій помиляється. Та на диво, хлопець погодився, нахилився, аби розвʼязати шнурки на чоботях, і мовив:

— Не хотілось би цього казати, але дійсно ліпше буде переночувати в Ісоліві. В лісах останнім часом коїться… Всяке.

— Що ти маєш на увазі? — спитала Кора, та тут поряд із ними опинився Ерік. 

— Облиш це, — він звернувся до Грега й потім простягнув руки до дівчини. — Я можу понести тебе. 

Кора глянула на нього, облизнувши губи. Ноги вже замерзали, стоячи на холодній сирій землі, та вона була здивована бачити нервовий, невпевнений погляд чоловіка. Здається, всі його сили пішли на те, аби встигнути зʼявитись вчасно й перемогти Марелія, та немов лише зараз чоловік зрозумів, що Кора прекрасно чула кожне його слово. Й не був впевнений, що дівчина в захваті від того, як власницькі звучало “вона моя”. І це було вперше, коли чоловік прийняв свій змінений вигляд перед нею. 

Дівчина простягнула йому руку й Ерік тут же підняв її на руки, відчуваючи, наскільки вона змерзла. 

— Боятись нічого, обіцяю, — прошепотів чоловік непомітно для інших. Кора повільно кивнула, холодними руками обвиваючи його шию. Їй було холодно, й вона відчувала, як адреналін, що дозволив їй манити за собою Марелія, уводячи все далі й далі в ліс на кілометри вперед, покидав її тіло. Дівчина починала відчувати подряпини, залишені не лише на обличчі, а й по всьому тілі. А ще, їй було страшно. Нападаючи на Еріка понад рік тому, вона й уявити собі не могла справжній потенціал його сили. Марелій же лякав Кору ще більше, адже на відміну від Еріка, він не був ані її другом, ані привʼязаним до неї, ані добрим. Й сила його була мерзенною. Поклавши голову на груди чоловікові, Кора намагалась сконцентруватись на теплі, що дарувало їй Ерікове тіло там, де вони торкались одне одного.