Розділ 17

— Що ти мав на увазі, кажучи, що отруєний й тому тебе не бачать? — запитав Грегів батько, сідаючи в крісло напроти дивану. 

Грег стояв, схрестивши руки, й спостерігав за тим, як його подруга бігає навпроти полоненого. Й навіть її мама, що боялась Еріка, зайшла до вітальні й протягнула дівчині тарілку теплого бульйону, кинувши нервовий погляд на чоловіка під ковдрою.

Ерік кинув винуватий погляд на Кору й, відпивши бульйону, відповів:

— Технології. Доволі примітивні у порівнянні з тим, що були, але раніше мене відстежували. 

—  А тепер не можуть? Але ж це не через отруєння? — чоловік кинув хмурий погляд на Кору, ніби не був упевнений в тому, що це дійсно так. Її мати вдарила того рушником по плечу.

— Хіба когось раніше труїли у цьому будинку, Юстасе?!

— Ні, — тихо сказав Ерік, не даючи змоги Греговому татові виправдатись. — Звісно, це не отруєння. То був клятий вовк, що вкусив мене. 

Всі троє — Грег, Юстас й мати Кори кинули на дівчину схвильований погляд. Однак Ерік, заплющивши очі від хворобливої стоми, не побачив цього. Кора невпевнено знизала плечима, не маючи відповіді так само як і вони. 

— Ми мусимо йти, — тихо сказав тато Грега, дивлячись на жінок. — Треба допомогти тушити пожежу. Якщо вам знадобиться допомога, памʼятайте, ми поряд.

Він обняв маму дівчини, й після разом із Грегом пішов з дому. Кора швиденько переказала матері, як пройшли перемовини, й після сказала, що мусить залишитись з Еріком — вона мала діяти обережніше, аби не зашкодити чоловікові сильніше. Коли мати пішла до кімнати, Кора сіла на підлогу поряд з Еріком, притискаючи долоню до його червоної щоки.

— Я не можу додати ще більше пігулок після того, як ти двічі випив це. Мусимо дочекатись, коли тобі стане трошки легше. 

Ерік повільно кивнув, розплющивши одне око. Побачивши, що вона сидить на підлозі поряд, чоловік посунувся до спинки дивана.

— Побудеш зі мною? 

— Звісно, я тут, — тихо відповіла дівчина, підвівши на нього погляд. Та, трошки помовчавши, Кора додала: — Дякую. Ти врятував сьогодні ціле село, хоча твої точно готові були боротись за тебе. 

Ерік мовчав. Його дихання було таке спокійне на фоні того, як зараз билось серце самої дівчини. Ця ніч була надто складна й довга. Проте тепер, сидячи біля чоловіка, що одними своїми словами відігнав тих, хто здатен спалити ціле село, Кора відчула себе дивно. Вона мала б боятись його, однак натомість затамувала подих, коли його гаряча рука торкнулась її плеча. 

— Я вже не знаю, що правильно, а що ні, — почувся здавлений чоловічий голос. Кора йому повірила. 

Дівчина подивилась на нього із жалем, та скляний погляд Еріка був спрямований нижче її обличчя. Великим пальцем він торкнувся оголеної ключиці дівчини. Дихання її збилось, та Кора не відводила очей від стомленого обличчя  чоловіка. Проводячи пальцем уздовж ключиці, Ерік подивився на неї. Їхні погляди зустрілись, й тоді чоловік тихо мовив: 

— Ти не мусиш дозволяти мені робити щось, чого б тобі не хотілось. Яким би героїчним я не здавався тобі зараз.

Ніяково усміхнувшись, Кора тихо відповіла:

— Це не повʼязано з тим, чи вважаю я тебе героєм.

Його долоня зупинилась над грудьми дівчини, відчуваючи її швидке серцебиття. Вона була немов пташка, до якої Ерік вже простягнув свої кігті. Коротка мить, й чоловік змусив себе прибрати руку. 

— Правильно. Бо я не такий.

Дівочий погляд став ніжніше, й Ерік і сам відчув, як внутрішні стіни, що він збудував роки тому, хитаються сильніше з кожним поглядом цих сірих очей. 

— А який ти? Чому вони тебе бояться? — спитала Кора, й ще гірше — потягнулась до його спини. Можливо, чоловікові вже стало трішки легше після вилазки, адже він встиг перехопити її запʼясток. В очах дівчини блиснув переляк, й Ерік поспішив пояснити:

— Тобі не захочеться торкатись моєї спини. 

— Чому? 

Вона миттю розслабилась. Одним рухом Ерік потягнув дівчину на себе, розуміючи — час настав. Та він хотів, йому було необхідно, аби Кора була поряд. Лише коли вона вмостилась поруч, всім своїм видом показуючи — вона чекає відповіді, Ерікова долоня піднялась на її талію, відпустивши запʼясток.

— Памʼятаєш, я казав тобі, як люди з моєї країни змінювали рослини?

— А потім почали змінювати людей, — тихо прошепотіла Кора, вдивляючись у блакить його очей. Ерік посміхнувся, стискаючи її талію. Він думав, буде легше, але насправді було не так. Чоловік памʼятав, як Кора злякалась, почувши, що він відчуває її. — Що вони зробили з тобою, Еріку?

Важко здихнувши, він сказав:

— Мені додали здібності, які людина не має. Я сильніший за інших, набагато сильніший. Я б з легкістю переміг твого тата й не розумію, чому, до біса, до мене приставили тебе. 

Він помітив, як дівчина сіпнулась, та, на його здивування, тонкі теплі пальчики опинились на його торсі. Ерік закрив очі, концентруючись на цьому дотику.

— Як це робили? — спитала Кора, ігноруючи зауваження чоловіка.