Розділ 16

— Це ж на те й казки, що вони не повʼязані з конкретними людьми, що існують насправді, хіба не так? Тож можу розповісти тобі звичайну казку.

Чоловік кивнув, легко водячи великим пальцем по її корсету зі сторони в сторону. 

— Ця казка про Династіану, — тихо сказала дівчина, на мить опустивши погляд на його пальці, що грались з її корсетом. — Ходять чутки, це був найсильніший серед магічних світ.

— Що це значить?

— Всі світи могли розвиватись в кількох напрямках. Магічний, технологічний й обидва — рівномірно. Останніх, звісно, була меншість. І Династіана була саме тим світом, що досяг неймовірних успіхів саме у магії. Технології в них майже не вивчались. Цей світ був прекрасним. Гарні міста, чарівні пейзажі, й неймовірно сильні маги. Подейкують, саме від них почалася зміна сезонів — то були чотири Династії, чотири доми. Осінь, Зима, Літо й Весна, відповідно. Кожні з них правили по три місяці, й уяви, наскільки сильними вони були, що навіть через такий довгий час правила, встановлені ними, й досі розповсюджуються скрізь. 

Ерік усміхнувся.

— Так. Це вже дійсно більше схоже на казку, аніж всі інші, що ти розповідала мені раніше. 

— Це тому, що ти чомусь намагаєшся віднайти в них якусь правду. — Помітила дівчина. — Але ця казка сумна. В якийсь момент Династіана стала найсильнішим світом. Вони досягли незримих висот у магії, і жоден світ не міг наздогнати їх у розвитку. Навіть найвищий серед технологічних світів не здатен був порівнятись з Династіаною. Однак, як у всіх сильніших істот, в них були й великі слабкості. Це були єдині у всіх світах люди, що здатні були телепортуватись між світами, не використовуючи для того спеціальних порталів. І, іронія, саме вони вигадали здоровенні летючі кораблі, що навпаки переміщались виключно через портали. Ці кораблі були зроблені задля торгівлі, звісно. Переправляння своїх чудових товарів в обмін на товари з інших світів. Зазвичай, кораблями користувались служки, що не мали здібностей від жодного з домів, що не володіли такою силою й відповідно, могли переміщуватись саме через портали. І от, коли між домами розгорівся скандал — Зима засиділась на троні й не хотіла пускати туди Весну, інші вмішались у конфлікт. Здається, так. Грандіозна бійка відбувалась прямо у Тронному залі, коли Весняні почали потайки евакуювати служок. Бійка не вщухала, а дім Весни знав — вони так чи інакше скоро займуть трон, й люди їм знадобляться. Тільки от… Серед тих служок був один незвичайний хлопчик. Він евакуювався з усіма, не відаючи ще того, що кров його не така вже й проста. Хтось із представників династій був його батьком, тож, коли корабель із чим хлопчиком на борту ввійшов в портал, світ просто… Не витримав цього. Забагато сили. Магія переміщення у кораблі й в юному тілі хлопчика, що був там. Ось так, кілька випадковостей змогли винищити наймогутніший світ і єдиний портал до нього. 

Чоловік торкнувся локона її волосся, що виблискував червоним у світлі вогню з каміна й тихо сказав:

— Якби ти була кимось із них, ти б була у домі Осені. 

Кора усміхнулась, кидаючи погляд на своє волосся в його долоні. 

— Осінь — мій найулюбленіший час. Ще достатньо тепла і так яскраво. Обожнюю осінню колірну гаму. Ну і день народження в мене восени, тож, мабуть, ти вгадав. Як думаєш, ким би був ти? 

Чоловік хмикнув, на мить замислюючись, а вона продовжила:

— Я згадала цю казку, бо це, мені здається, відбувається прямо зараз. Якби Династіана існувала, то саме зараз там відбувалась би грандіозна битва. Вже кінець березня, а на дворі завірюха. Такого березня я не бачила ще ніколи. 

Чоловік задумливо кивнув, та, нарешті, визначився із відповіддю на її запитання. 

— Зима, — сказав Ерік, знов кинувши погляд на портрет над каміном. — Думаю, я належав би до зими. 

— Чо… — почала було Кора, як вхідні двері у їхню домівку заскрипіли й відчинились.

— Коро! — це був Грег. Дівчина помітно розслабилась, однак, зрозумівши що й досі сидить на колінах у чоловіка, швидко підвелась на ноги. — Вони тут! Вілай! Вілай горить!

Дівчина зблідла, та зробила крок на зустріч Грегові, однак чоловік схопив її за запʼясток.

— Хто вони? Мої?

Грег ввірвався до вітальні й застиг на місці, шоковано дивлячись на полоненого, що сидів у вітальні в найтеплішій ковдрі. 

— Так. Твої, — відривчасто відповіла Кора, сподіваючись, що її друг не помітив того, наскільки поряд вони були. — Вони повернулись кілька тижнів тому.

— І спалили ціле село! — намагаючись віддихатись, додав Грег. 

Ерік піднявся на ноги, на диво досить впевнено — він думав, буде гірше, однак ліки, що впихнула в нього дівчина, діяли чудово.

— Вимагайте переговорів. Виведіть мене до них. Побачать мене живого й цього буде достатньо, аби вони відійшли. Обіцяю. — На останньому слові він подивився прямо на дівчину. 

— Ти не можеш нікуди йти! Ти хворий! Те, чим я нагодувала тебе зараз, допоможе на пару годин, не більше! Потім ти знов валитимешся з ніг!

— Пари годин буде достатньо, — впевнено сказав Ерік. Кора заперечувала, та тепер чоловік вже дивився на її друга.

— Ти чув.

Грег повільно кивнув, поглянувши на Еріка, й покинув дім, не слухаючи дівочих заперечень.