Розділ 13

Він налякав дівчину. Не сказав головного, та все одно налякав. Нехай зараз вона не втікала, як то було минулого разу, але Ерік бачив, як змінився її погляд. Кора ще мала, не варто було б забувати цього. Вона дуже розумна, смілива, вона точно бачила й чула більше, аніж інші люди її віку, та все одно не могла витримати всього. Ерік знав, що, скажи їй все, скажи, що знав, що вчора вона бігала до криниці тричі, була у саду близько години — вона знепритомніє. Скажи їй, що впевнений, що все це сталося через вовка, бо вперше відчув її, коли дівчина піднялась за медикаментами, аби обробити той клятий укус — вона зійде з розуму. Ерік не стане цього робити. Що б не приховувала від нього дівчина, це точно не щось рівноцінне. 

Наразі чоловікові вистачало й того, що Кора почала повертатись до нього. На початку Ерік запевнював себе, що справа якраз таки у тому, що він тепер якимось чином повʼязаний із дівчиною. Коли вона знаходилась у підвалі, в його голові не виникали дивні картинки з місцями, де він ніколи не був. Однак вже скоро Ерік мусив визнати хоча б перед собою — насправді йому було дуже приємно чути голос дівчини. Бачити, з яким захватом вона розповідає казки й помічати блискіт в її очах. Це тому, що вони провели разом довгий час. І на відміну від його побратимів, ані дівчина, ані її батько не очікували від нього нічого. Сприймали, як звичайну людину. 

Слухаючи чергову казку пізно ввечері, Ерік спіймав себе на думці, що в разі, якщо прямо зараз з нього знімуть кайдани, він не знатиме, що робити. Можливо, Кора відчувала щось подібне, адже почала приходити частіше. Теодор в якийсь момент перестав спускатись, й навіть нові книжки приносила Кора, коментуючи, що це все передав чоловікові її тато. Іноді серед тих рекомендацій все ще траплялись книжки рецептів, та в більшості то були звичайні художні книжки. Щось казкове, щось — не дуже. Трапилась навіть одна книжка від точно технологічного автора — події в ній відбувались в Олікастрі.

Батько Кори був дивним чоловіком, та, читаючи його книжки, Ерік все сильніше замислювався над тим, яке б могло бути його життя. Якби чоловік не погодився тоді у рідному Біготі на пропозицію, що надав дивний вчений. Якби не пішов воювати, через безглузде для ще дитини переконання: Істрадель — пряма загроза існуванню Бігота. Зараз навіть думка про це смішила його. Грізні істрадельці скоро як рік тримають його у полоні, не шкодуючи ані їжі, ані ліків, ані власного часу чи будинку — всю осінь його майже кожного дня виводили на двір подихати свіжим повітрям. Навіть взимку в сонячні дні вони втрьох стояли у дворі й пили чай із медом. Теодор вбив багато сил і часу, аби зробити його перебування тут комфортнішим. Ерік не знав, яким був полон для інших людей, та був впевнений — те, що він має зараз, полоном може називатися виключно через кайдани на лівій руці. Так, страшні люди — ці істрадельці. Точно загрожують існуванню всіх навколо. 

Його думки перервав гуркіт дверей. Повільні важкі кроки, й Ерік навіть підірвався з місця, як побачив дівчину, що спускала два відра з водою.

— Якого дива? Де твій тато? — не приховуючи свого здивування, обурився чоловік.

Кора поставила відра на нижню сходинку. Дунула в лоба і мовила:

— Він хворіє. Тому тут я.

— І що, у цілому селі немає людини, що допоможе спустити два відра?!

Дівчина цокнула язиком, підібрала одне відро й перетягнула його до ванни. Поставила поряд та стряхнула руки, ігноруючи чоловіка. 

— Де твій друг, Грег? — не відставав Ерік.

— Я не в настрої слухати, як ви гризетесь. А ви по-іншому не вмієте, — простогнала Кора, підтягуючи друге відро до ванни. 

— Відійди, — буркнув чоловік, самостійно виливаючи воду у ванну. — Ти не права, ми можемо помовчати, аби тобі не довелося таскати важкі відра. 

— Нагадай, як закінчилась ваша остання зустріч? Чи не ти обійняв мене й притиснув до себе, немов я твоя подружка? 

Подружка. Це звучало так дивно, особливо розуміючи, що вона мала на увазі дещо більше за подругу.

— Але він ляснув тебе по дупі!

— Я саме про це й говорю! Легше спустити ці відра самостійно, аніж бути пішаком у ваших спробах полоскотати одне одному нерви! 

— Вибач, та я думав, ви не разом. — Неочікувано для себе сказав Ерік. Це не було те, що він мав би сказати, але чомусь йому хотілось почути підтвердження, що Кора дійсно не почала зустрічатись із ним. 

— Ми й не разом, — здихнула дівчина. — І повір, я йому також виказала це цей ляпас. 

Він секунду мовчав, та потім, на подив дівчини сказав:

— Я й пальцем не ворухну, обіцяю, тож, будь ласка, доки тато хворіє, нехай хоч Грег тобі допоможе. Ти не повинна таскати це сама. 

— Не думала, що ти так перейматимешся, — відповіла вона мʼякше. — Але добре, я попрошу Грега.

Ерік повільно кивнув, дивлячись на дівчину. Його тішило, що Кора й сама не в захваті від того, аби просити свого друга про допомогу. Друга! Ха, та в нього щелепа звисає при кожному погляді на дівчину, а Кора якимось дивом не помічає, наскільки Грег у неї закоханий. Це не була спроба полоскотати нерви — Грег ревнував дівчину, а Еріку подобалось, що той вбачає в ньому конкурента. У полоненому, для котрого вона має тягати важкі відра. А втім, можливо, чоловікові також подобалось, як Кора завмирає, варто було йому торкнутись її. Дівчина ніколи не коментувала цього, та він помічав ці короткі миті.