Розділ 12

— З днем народження! — вигукнули всі разом — Грег, мама й тато. Кора задула свічки й широко усміхнулась. Сьогодні їй вже сімнадцять. 

Колись сімнадцять здавалось дівчині чимось значущим. Ніби в цьому віці людина вже доросла й розумна, не те, що раніше. Та зараз вона почувала себе лише… Собою. 

Святковий обід мав всі шанси перетворитись на святковий вечір, однак дівчина ще вчора вдавала хвору, тож було б дуже дивно з її боку йти гуляти, коли навіть після розмови з татом й переданими через нього вибаченнями від Еріка Кора все ще не спускалась до нього. Тож, коли Грег пішов, дівчина вмостилась у кріслі поряд із батьками, думаючи, що сьогодні вона має це зробити. Набратись сміливості й повернутись до підвалу. Ерік і так вигнав її звідти на досить тривалий час, та дівчина мала б бути сильніше. Він просто дурний, бо скористався тим крихким звʼязком, що почав зʼявлятись між ними, та Кора не мала б бути аж настільки ураженою. Вона й так вже затрималась надто надовго. 

Та перш ніж дівчина встигла озвучити, що повертається до своїх зобовʼязань із догляду за полоненим, батько сказав їм із матірʼю:

— Наш полонений трохи прихворів. Осінню у підвалі прохолодніше, й думаю, він давно вже не бачив сонячного світла. 

Поки Кора здивовано дивилась на нього, не вірячи своїм вухам, мати сказала:

— Ну, тепер хоча б зрозуміло, нащо був той ремонт забора у дворі. Ти ще й сітку з внутрішньої сторони намотав…

— Я добрий, але не довірливий. Думаю, Еріку не настільки подобається бути у полоні, аби не спробувати втекти, коли ми виведемо його у подвірʼя, тож колюча сітка здалась мені непоганою ідеєю. І, Коро, чи можу я розраховувати на твою допомогу?

— Звісно, — тихо відповіла дівчина. 

Ерік дійсно не виглядав здоровим. Його шкіра була надто блідою, навіть дещо сірою. Чоловік зовсім не виглядав так, ніби навіть замислювався про втечу. Побачивши Кору, що чекала на них у дворі, Ерік щиро здивувався й навіть не приховував цього. Дівчина слабко кивнула йому, вітаючи. Очі її спостерігали, як тато чіпляє кайдани до спеціального отвору, що точно зробив у дворі нещодавно й виключно заради цього чоловіка. Це були інші кайдани, не ті, що використовувались у підвалі.

Сівши на лавку, полонений хмикнув.

— Здається, Теодоре, ви перетворили свою хату на вʼязницю заради мене. 

Він заплющив очі, підставляючи обличчя під сонячні промені. Кора опустила погляд, та потім знов поглянула на чоловіка. Голос його змінився — він дійсно хворів, і вже не один день. Вона б це знала, якби сама не вдавала хвору, аби не бачитись із чоловіком. 

— Насправді ніхто не очікував, що ти пробудеш тут так довго. Та мені не дуже хочеться, аби ти помер у моєму підвалі, — відповів її тато. Кора стояла навпроти них, все ще готова в будь-який момент перекинутись у разі, якщо Ерік надумає бігти. Та чоловік, здається, просто насолоджувався теплим осіннім сонцем. 

— Вони думають, я мертвий, — відповів він, не відкриваючи очей.

— Чому б їм так думати? Ми неодноразово передавали твоїм товаришам, що ти живий й готовий повернутись до них в обмін на наших людей.

Ерік пирхнув.

— Вони впевнені, що я мертвий, хіба що тільки побачать мене і то, дуже здивуються. Тож ваші люди не повернуться.

Чоловік зморщився, ніби за цими словами стояло щось більше, аніж йому б хотілося думати. Кора нахмурилась, згадуючи, що він казав про відстеження. Його не можуть відстежити й через це думають, що Ерік помер? Якось дивно. Чому це так? Як працює ця їхня технологія? Запитань було багато, та Кора не хотіла навіть підіймати цю тему перед батьком. Не після того, що Ерік сказав їй тоді. 

На мить у двір вийшла мати із тацею в руках. На ній був чайник із горнятком, трохи меду й святковий пиріг. Відкривши на мить одне око, Ерік здивовано поглянув на жінку. Та передала тацю Корі й знову зникла за дверима. Кора додала налила чаю до горнятка й додала меду, після мовчки простягнувши готовий напій чоловікові. 

Вони провели на подвірʼї близько двох годин. Лише коли стало холодати, тато знов провів полоненого до підвалу. Кора спустилась туди лише за кілька годин, додавши до звичайної вечері ще меду. 

— Вибач, Коро, — тихо сказав Ерік, тільки-но дівчина передала йому їжу. Вона кинула на чоловіка хмурий погляд, та нічого не відповіла. Якщо вони знов заговорять про те, їй захочеться дізнатись більше, а дівчина не була певна, що має слухати його теорії.

— Залишишся не надовго? — спитав він, й щось у ній зламалося через нотки щирої надії, що чулись у його голосі.

Кора кивнула. Вона мовчки спостерігала за тим, як чоловік їсть, подумки мріючи про те, наскільки б істрадельська магія могла б полегшити їм життя. Якби вона повернулась, татові б не довелось перетворювати дім на вʼязницю. Ерік би зцілювався за допомогою їжі, й не треба було б придумувати ані як вивести його на сонце, аби він не втік й не побачив зайвого. 

— Смачний пиріг. Якесь свято?

Кора невпевнено знизала плечима.

— Щось типу того. 

Ерік подивився на неї, піднявши брову.

— День народження, — неохоче відповіла дівчина. Чоловік усміхнувся.