Розділ 6

— Як думаєш, чому магія прокинулась саме у тобі, й не прокидається ні в кому більше? — запитав Грег. 

Вони з Корою саме стояли біля криниці. Дівчина спустилась набрати води, та друг наздогнав її, як тільки побачив з вікна свого будинку. Приємне спілкування знов перетворилось на кружляння навколо неї і її магічних здібностей. Мабуть, саме тому Корі не завжди хотілося спілкуватись із Грегом. Так, він був найближчім, скоріше навіть єдиним її другом, але те, що їхні розмови так чи інакше завжди зводились до здатності дівчини перекидатись на вовчицю. Кору це порядком дратувало. Її дитинство не було легким й веселим, як у того ж Грега, і саме через ці здібності. Батьки потайки намагалися дізнатись, чи є ще такі люди, як Кора, та правда була у тому, що вона була єдиною. Або вони шукали недостатньо. Хай там як, а дівчині знадобилось багато часу, аби прийняти себе й свою особливість, й навіть іноді отримувати від цього певне задоволення й користь. Як от сьогодні, коли тато сказав Еріку, що вона здатна неприємно здивувати того. Це було неймовірно приємно, не зважаючи навіть на те, що полонений намагався зіпсувати цей момент своїми провокаціями. 

— Не знаю. — Кора знизала плечима. — Може, десь далеко звідси є й інші люди. Живуть собі десь й навіть не знають, що не одні такі. Як і я.

— Хіба тобі не цікаво було б дізнатись?

— Не дуже.

“Дуже” — подумки додала вона. Звісно, Корі було цікаво дізнатись, хто вона така, чому магія обрала саме її й чому саме у такий прояв. Та ділитись цим із Грегом дівчина не збиралась. Вона все ще сподівалась на те, що хлопцеві набридне розпитувати про її здібності та ставлення до них. Підтягнувши до себе відро з водою, Кора схопилась за ручку, та Грег запропонував допомогу. Зайнятий відром, він вже не мав такого бажання ініціювати небажані для неї розмови. Хлопець провів її додому, та Кора не стала запрошувати його. Натомість подякувала за допомогу та забрала відро. Допомогла матері з приготуванням їжі, проте була незвично тиха. Грег своїми запитаннями розбудив інтерес до теми, яку Кора зазвичай старанно ігнорувала. Колись їй хотілося посвятити час пошукам відповідей. Можливо, в столиці, Істрі, щось знали про таких людей як вона. Або більше знали про магію, й могли б дати хоч якусь зачіпку. А може, десь в інших країнах було більше інформації. Думка про те, що вона була одною такою у всьому світі неймовірно лякала дівчину.

— Люба, все добре? — спитала її мати.

Кора кинула на неї погляд, пригадуючи, як батьки хвилювались, коли це сталось вперше. Тиждень у лихоманці. Вони ніколи так не казали, та дівчина розуміла — батьки тоді боялись, що дівчина помре. Тому, коли після першого перевтілення лихоманка пройшла, вони раділи, що їхня дитина вижила.

Дівчина знала, що вони намагались дізнатись більше. Колись тато ходив до міста, та єдина відповідь, яку він отримав: “Радійте. Якщо магія прокинулась у вашій донці, значить скоро повернеться на ці землі. Й тоді ми нарешті переможемо й будемо жити вільно”. 

— Так, — розгублено сказала Кора. Її долоні почали тремтіти, та дівчина приховала їх у складках сукні. Сьогодні вона надягла довгу сукню, яка повністю закривала ноги. Зазвичай, вона любила ті, подоли котрих опускались до підлоги лише ззаду, та після того, як Ерік вчора звернув увагу на її коліна, вирішила вдягтись по-іншому. 

Дівчина поклала вечерю на тацю.

— Якщо ти боїшся йти, можеш дочекатись тата.

Кора підняла погляд на маму й тепло усміхнулась.

— Я не боюся, правда. Просто, Грег забагато говорив сьогодні…

Мама закотила очі. Вона прекрасно знала, що Грег любить обговорити вовчі здібності. Якийсь час вона навіть намагалась тримати доньку якомога далі від нього, та правда у тому, що він єдиний друг Кори. Більше вона так ні з ким й не подружилась. 

Жінка проводила Кору поглядом до підвалу й, здихнув, повернулась до плити. Кора, заставши Еріка за читанням книжки рецептів, яку мама зранку не могла знайти, розсміялась. 

— Хіба це так смішно? — полонений підняв скептичний погляд на неї. Кора кивнула, підходячи ближче. 

— Так. Мама сьогодні хотіла приготувати луковий суп за рецептом з цієї книжки, а тато ненавидить його, та ніяк не наважиться зізнатись. Здається, він прекрасно впорався. Й мамі не зізнався, й луковий суп не їстиме.

— Радий, що зміг допомогти, — Ерік закотив очі, схопивши із таці тарілку з мʼясом.

— Ага, мама до тебе точно ніколи не спуститься. — Дівчина усміхнулась, дивлячись, як він вчепився у приготовлену нею страву. Деякий час чоловік, захоплений їжею, мовчав. Кора тим часом  швидко оглянула його, зупинившись на пораненій руці, та рукав прикривав майже все.

— Це дивно, — дожовуючи останній шматок, сказав він.

— Чому? — спитала Кора, підіймаючи погляд на його очі.

Чоловік знизав плечима.

— Сама спуститься боїться, але доньку відпускає. Це дивно.

Дівчина лише усміхнулась. Вона хотіла й не хотіла водночас заявляти, що це цілком собі має рацію. Кора набагато сильніша за маму. Але, йому про це знати не варто було. 

— Як твоя рука? — спитала дівчина натомість.

Ерік зігнув рукав, демонструючи їй рану. Сьогодні вона виглядала набагато ліпше, та Кора все одно взяла із собою медикаменти. Він здихнув, даючи дівчині підійти ближче. Поклав руку на зігнуте коліно, й Кора, змочивши ватку, протерла його рану.