Розділ 5

Зранку до підвалу спустився батько Кори. Ерік вже хотів було відпустити якусь фразочку, як тільки почув, що двері до його камери відчинились, та, побачивши замість тендітної дівчини з яскравим волоссям високого бугая, різко передумав. Чоловік тримав по відру в кожній руці. Спустився, поставив відра на підлогу й глянув на полоненого. 

Ерік криво посміхнувся у відповідь на суворий погляд. 

— Вода. Тепла. Тут тобі не готель. Не будеш користуватися благами, які тобі надаються, ми перестанемо це робити. Не миєшся — теплої води не буде. Я застарий для того, аби носити їх туди-сюди аби лише потішити твоє самолюбство. Те саме з їжею. Кидатимешся — сидітимеш голодний. 

Полонений спостерігав за тим, як чоловік виливає воду до ванни. Вода парувала, й одне лише це видовище змушувало його жадати цієї ванни. 

— То може не варто зі мною но… Н… — Ерік насупився, намагаючись згадати потрібне слово.

— Моя донька впевнена, що гуманне ставлення до полонених повинно бути. — Відмахнувся чоловік, не слухаючи, що там намагається сказати полонений. Він зрозумів думку і з перших кількох слів. 

— Хум-манне? — перепитав Ерік, ледь повторюючи незнайоме слово. 

— Людяне. Тобі знайоме це слово? Сумніваюсь.

— Твоя донька добріша за тебе. — Він закотив очі. 

— Я знаю. Однак, тобі варто памʼятати, що необережне ставлення до Кори грозить тобі необробленими запаленнями й голодною смертю, Еріку.

Ерік підняв обидві руки до гори, дзвякнувши кайданами на лівій руці. Права рука заболіла через цей рух, та він проігнорував це. На мить йому стало дійсно страшно через озвучену вчора дівчині пропозицію допомогти йому прийняти ванну. Хто зна, що цей чоловік зробить з ним за таке ставлення до його доньки.

— Не думав, що нас підслуховують. 

Чоловік лише пирхнув. Дістав чистий одяг з полички й поклав біля ванної з того боку, куди Ерік міг дотягнутись. На мить застиг, ніби вагаючись, та потім розвернувся й сказав:

— Повернусь за пів години, аби допомогти натягнути сорочку.

— О, то з мене знімуть кайдани? — полонений в мить оживився.

Чоловік нічого не відповів, прямуючи до сходів.

— Ей! Це нудно!

Як і обіцяв, чоловік дійсно повернувся за пів години. Та побачивши за його спиною руду маківку, Ерік здивувався. Коли Кора поставила тацю зі сніданком на тумбу й відійшла до сходів, а її батько попрямував до нього, чоловік розсміявся. Зиркнув на неї, потім на нього, сміючись.

— Здається, ви мали б помінятись. Це вона мала б знімати кайдани, а тобі варто охороняти сходи.

Кора опустила погляд, та як би не намагалась приховати усмішку, Ерік розглядів її. Тато дівчини лише пирхнув, опускаючись на коліна. Цікаво, чому вони реагують саме так. Чоловік поряд напружений, та дівчина, здається, виглядала майже безтурботно. Невже вони так впевнені у собі, у тому, що він не здатний бігти? Звільнена від кайданів рука приємно почувалась. Він блаженно посміхнувся, розтираючи запʼясток, однак тут прямо в обличчя впала сорочка. 

— Вдягай вже. 

Ерік подивився на чоловіка, що кинув йому сорочку, а потім на дівчину. Знов посміхнувся, розмірковуючи над тим, як було б приємно трошки погратись із їхньою самовпевненістю. Нехай він у полоні, але все ще сильний. Він піднявся на ноги, та посміхнувся ширше, впіймавши на собі погляд дівчини. 

— Цікаво подивитись, чи не так? — Підморгнув їй. Поглянув на її батька, навмисне одягаючи сорочку повільно. — Тому підійшов ти? Ризикнув безпекою, аби тільки вона не підходила ближче до напівоголеного чоловіка?

— Ні, це тому, що вона може тебе неприємно здивувати, — відповів йому батько, зіщулившись. Посмішка Еріка перестала бути такою яскравою.

Як тільки лівий рукав опинився на місці, кайдани знов замкнулись на запʼястку, не даючи йому продовжити своє імпровізоване шоу. Кора мовчки розвернулась й пішла, закинувши довге волосся за плечі. Хоч вона й зовсім не старалась, та видовище було дивовижним. І у цю мить чоловік подумав про те, що, можливо, через його спроби познущатись з батьківських почуттів він залишиться без їжі. Проте тато дівчини підніс йому тацю, а потім ще дістав з-за пазухи книжку й поклав біля нього.

— Аби не було настільки нудно, щоб ти на це починав скаржитись. Готуйся до довгого перебування тут — твої люди не мають що запропонувати за тебе. Однак, вони тебе дуже цінують. Настільки, що відійшли на кілька кілометрів звідси, аби тебе тільки не чіпали. 

Ерік пирхнув, проте, як тільки старий пішов, одразу схопив книжку. Сидячі тут, він мав лише кілька розваг — або говорити з дівчиною, або з її батьком. Весь інший час залишалось спати, плювати у стелю й чекати на когось із них, і він це ненавидів. Перші кілька днів було легше — він мав трохи відпочинку. А зараз відкрив книжку, та лише усміхнувся, оцінивши почуття гумору чоловіка — то виявилась книжка рецептів. Ерік схилився над сторінкою, все ще посміхаючись. Жувати коржик зі шматком сиру, розглядаючи ці яскраві картинки було справжнім катуванням. 

— Не хуманно, — пробурмотів Ерік, намагаючись пригадати правильну вимову слова. Однак, навіть читати рецепти було ліпше, аніж думати про побратимів, котрі відійшли від сіл. Він здогадувався, що все не так просто, як сказав й думав старий. Його побратими знали дещо особливе про Еріка, й цього було достатньо, аби вони не переймались, що хтось легко може нашкодити чоловікові. І саме тому він був надто цінним, аби його дійсно могли просто полишити тут. Корі і її родині, як і всьому їхньому селу, дуже скоро не пощастить.