Розділ 3

— Повірити не можу, що Пса залишили на тебе! Це так… Дивно! Купа чоловіків на селі, але ж… — Грег повторював це вже втретє за останню годину. З його емоційності й самоповторень було зрозуміло, наскільки хлопець невдоволений цим фактом, та Кора, знаючи правильний ключ, мʼяко відповіла йому:

— Думаю, його залишили, бо я єдина, хто може застати його зненацька, а ще мій тато досить міцний, і поруч ви — сильний батько й сильний син. Тож це не так вже й погано.

Грег усміхнувся, радий, що дівчина помітила його старання в роботі над собою. Кора йому подобалась, та його бентежила їхня різниця у силі. Вона завзято йшла у бійку під час нападів, і не завжди навіть її батьки про те знали, бо Кора кожного разу поверталась ціла й неушкоджена, тоді як Грегу не вистачало сил  й витривалості побороти противника. Так, звісно, вона перетворювалась на вовчицю, ставала швидшою й прудкішою, що й дозволяло завдавати ворогу більших ушкоджень, але хлопець вважав, що має бути ще сильнішим. Хоча він відчував симпатію до Кори, вона водночас й лякала його. Грег хотів стати міцнішим за неї, і тоді, тоді він точно запропонує дівчині погуляти з ним. Не як друзі. Та зараз, коли кров його стила в жилах від думки про полоненого воїна, його подруга взагалі майже не думала про це. Грег не розумів, чи то вона настільки впевнена у своїх силах, чи то дурненька, але все одно був у захваті від неї. 

До підвалу дівчина спустилась лише ввечері. Після вечері вона поставила на тацю їжу, знов хмурячись. Вони годуватимуть полоненого тим самим, що їли самі — коржик, запечена картопля із мʼясом й трохи овочів. Людей, котрі перебували в їхньому полоні, в кращому випадку годували недоїдками. Можливо, попади цей чоловік до рук влади Істраделю, його б й катували, й ставлення могло б бути гірше… Вона не знала. У столиці більше розбирались із тими територіями, що мали більше значення. Їхні села змушені були оборонятись самостійно, бо цінності не мали для жодної зі сторін. Їх вбивали й викрадали, обкрадали, то допомоги чекати було ні звідки — Істрадель до війни готовий не був і зараз сил вистачало мати армію лише там, де вона була вкрай необхідною. Поставивши на тацю глек з водою, дівчина спустилася вниз по сходах Помітила, що батько не витрачав часу даремно — він перетворив підвал на повноцінне, хоч й дуже тісне, житло. Тут з'явився санвузол. Ванн була трохи наповнена водою. Але замурзаний чоловік точно нею не скористався. Кора зітхнула, поставила тацю на підлогу перед ним, й перш ніж чоловік відреагував, відійшла. Нахилилась до ванни, спробувала воду й цокнула язиком. Вода вже була холодна. 

— Якщо думаєш, що смердітимеш, тебе скоріше відпустять — то це не так, — відрізала дівчина. 

Чоловік підняв на неї погляд і єхидно посміхнувся, беручі до рук коржик. Пробурмотів щось невідомою мовою. Кора закотила очі, та не встигла зробити й кроку назад, як він швидким рухом майже зірвав із себе сорочку — кілька ґудзиків відлетіло, відкриваючи погляду оголений торс. Нічого дивного у тому, що його тіло було сильним — він завжди таскав із собою важку зброю, бився й, Кора впевнена, вбивав. Він мусив бути сильним. Та побачивши його торс й нахабну посмішку, дівчина відвернулась.

— Так ліпше? — голос Пса був таким же нахабним. Його істрадельська не була чистою — чоловік говорив з тією ж інтонацією, що була притаманна його рідній мові, ковтав або виговорював нечітко деякі звуки.

Він, мабуть, очікував застати дівчину зненацька чи засмутити, та Кора лише підняла брову, намагаючись подивитись на нього зверхньо. 

— Лякати дівчину оголенням мало б бути соромно для грози цілої місцини. 

— Під-літка. — сказав він нечітко. Кора посміхнулась. — Який молодець. Ціле слово за один день. 

Вона розвернулась й пішла до сходів, та чоловік гукнув її:

— Стривай. 

— Чого тобі?

— З тобою веселіше, аніж з тим мужиком. Помиєш мене? Рука слабка, — він підняв угору праву руку, що була перемотана нижче ліктя. Там, де Кора його вкусила. — Чиясь дворняга вкусила мене.

— То був вовк, — дівчина підняла підборіддя, подумки додаючи “сам ти дворняга”. Це було жалюгідне видовище — ще вчора авторитетний вояка сьогодні вже замизканий чоловік у брудному одязі з перевʼязаною рукою, сидить на ковдрах й ледь тримає нещасний коржик, ігноруючи основну страву. Але посміхається при тому, ніби зірвав куш. 

Кора глибоко зітхнула та взяла рушник. Схилилась над ванною, намочила його й підійшла ближче. Він підняв голову, зустрічаючи її погляд.

— Не страшно тобі? — кинув коржик та схопив її за запʼясток. Кора подивилась на нього холодним поглядом, знаючи, що в будь-який момент здатна налякати його. 

— Відчепись.

Його рука не поворухнулась. Було боляче, та дівчина удавала, що її ніскільки не лякає міцна хватка чоловіка. Тато казав, так безпечніше: коли люди думають, що не вражають тебе, не викликають жодних емоцій, згодом їм набридає. Вільною рукою вона приставила рушник до його обличчя. Провела рушником по його лобу, щоках. Хватка на її руці послабилась. Головне — контролювати себе, нагадала собі Кора. Його шкіра виявилась блідішою, аніж дівчина уявила собі, побачивши чоловіка сьогодні зранку. З першої зустрічі, коли Кора вкусила його в особі вовчиці, не памʼятала жодної риси. Лише металічний присмак у роті, викликаний його кровʼю. 

— Ну що за сервіс, — пробурмотів він, та дівчина, різко смикнувши рукою, вивільнилась з його хватки й тут же відійшла. Стала знов біля ванної з того боку, куди чоловік вже не діставав. Вижала рушник й, нічого більше не сказавши, пішла. Його скажений погляд налякав дівчину. Кора не боялась його, але й чоловік лише насміхався над нею. Можливо, то було на краще, але до біса неприємно.