З роду старої крові

Розділ 3.

Холодні товсті колони з чорного мармуру підпирали собою високу аркову стелю. Глянцева темна підлога ловила несміливі відблиски сонця, що боязко заглядало до величезної зали крізь вітражні вузькі вікна. Кожен нерівний крок Її Високості відбивався незлагодженою луною від стін і губився десь високо вгорі. Принцесу вели, як полонянку, схопивши під руки, двоє воїнів в обладунках. Попереду на двох залізних тронах сиділи гордо чоловіки: один із них вдоволено посміхався (король Сайріфії щиро радів, що піймав утікачку, перш ніж та встигла податися далі, ніж сягає його воля), а інший похмуро й презирливо розглядав майбутню дружину (короля Артмена такий клопітний початок стосунків із нареченою геть не тішив, він передчував, що матиме через неї багато проблем).


– Не думав, – без жодної передмови заговорив Осмальд, – що вам із матір’ю вистачить сміливості утнути таку ганебну дурість.

Корнелія мовчала, втупивши погляд у підлогу. Груди їй випалював пекучий відчай. Вона вже не боялася того, що з нею буде далі, лише картала себе думкою: «І як тільки я посміла сподіватися на інше життя? Хотіла торкнутися волі? Торкнулася – й обпеклася, тож краще б сиділа вдома. Боги, вочевидь, укотре були не в гуморі проявляти свою ласку».

– Де моя мати? – спромоглася вона запитати хриплим несміливим тоном.

Доля королеви Аліші турбувала її значно більше, ніж власна.

– О, вона там, де їй належить бути, – весело вигукнув батько й помахом руки наказав слузі піднести принцесі невеличку золоту шкатулку – ту саму, що стояла тоді в тій тумбі за тьмяним склом: – власне, це її прощальний подарунок перед твоїм від’їздом до Кастірману.

Еллі тремтливими руками взяла дар, проте не захотіла заглядати всередину. Щось підказувало: те, що там лежить, їй точно не сподобається.

– Заглянь, – порадив король Сайріфії.

Його донька похитала головою.

– Заглянь! – викрикнув злісно він, змусивши навіть варту сіпнутися.


Еллі гучно ковтнула й обережно підчепила пальцем важку кришку, що трималася, схоже, на якомусь магніті. А тоді набралася сміливості – й просто відкинула її.

Кров тієї ж миті відлинула від голови. Корнелія хитнулась – і впала б, якби її не тримали під руки батькові вояки. Перед очима все поплило, вона силою волі звела неживий погляд на короля Осмальда, що тут і зараз тріумфував, насолоджуючись становищем рідної доньки. Він став їй як ніколи огидним і ненависним. Блювота підійшла до горла – й дівчина не змогла її стримати.

Залою рознісся неприємний запах. Чоловіки скривилися, та це не завадило жорстокому правителю Сайріфії продовжити:

– Твоя безтолкова матір зрадила свого чоловіка та своє королівство, тому була покарана відповідно до наших законів. Стратою. Перед смертю вона сказала, що скоїла цей страшний злочин лише тому, що її серце належить тобі одній. Я подумав, справедливо буде повернути тобі твою річ, – останнє слово прозвучало з акцентом. 

Еллі шоковано дивилася на справжній людський орган, безжалісно втиснений між двох тонких золотих стінок, і не вірила власним очам. Це серце не може належати її матері. Не може, бо… Принцеса просто не бачила причин, котрі могли б спонукати когось до подібного нездорового кривавого звірства. Її батько, безумовно, завжди був найжахливішою людиною з-поміж тих, кого вона знала. Але щоб вчинити таке зі своєю, хай навіть нелюбою, дружиною? Недостатньо бути просто поганим – треба народитися монстром.

– Подобається? – пролунало самовдоволене з неприхованою насмішкою.

Осмальд звівся зі свого крісла й неспішно наблизився до доньки, обхопив рукою її бліде й худе лице, а тоді стиснув його до болю.

– Ти дуже розчарувала свого батька. Я б волів і тебе покарати, та не думаю, що королю Артмену буде приємно після цього споглядати твою бридку фізіономію. Ти й без того виродок. Тому радій, сьогодні я милосердний. Нехай це стане моїм весільним подарунком.

Чоловік різко відкинув голову принцеси, а та не відмовила собі в задоволенні обблювати його королівську дупу, щойно той відвернувся.

– От наволоч! – гидливо зашипів старий – і таки нагородив Її Високість смачним ляпасом. А тоді байдуже кинув королю Артмену: – Забери її звідси якнайшвидше, інакше моє терпіння лопне.

Правитель Сайріфії поспіхом зник. А його майбутній родич звівся на ноги, знудженим поглядом обвів свою наречену, якось дивно всміхнувся й наказав варті байдуже:

– Подбайте, щоб через годину ЦЕ було схоже на людину!

Воїни з обох боків кивнули й повели геть принцесу-втікачку. Еллі ледве ворушила ногами, притискаючи до грудей ненависну, проте таку цінну шкатулку, й ніяк не могла повірити в те, що король справді так безжалісно вчинив із її матір’ю.

Вирвати серце власній дружині… на таке навіть дикий звір не спроможний.

Але Осмальд завжди був гіршим за будь-якого дикого звіра. Він був катом, дияволом у людській подобі, безжальним, холодним, не здатним любити нікого, крім себе, й ніщо, крім власної влади, яка позбавляла його будь-яких обмежень і робила недоторканим для закону.

Корнелія з дитинства боялася свого батька, хоча намагалася переконати себе у зворотному (її наївна душа прагнула ласки, любові й батькового визнання). Він не жалів її ні дитиною, ні тим паче тепер. Бив і всіляко карав щоразу, як вона "неправильно" дивилася, дихала, ступала чи стояла... загалом, не треба було шукати вагомих причин. Вона навіть і не насмілилася б відчувати до нього щось іще, крім холодного страху й палкої дитячої образи з нотками злості. Однак тепер крізь цей страх прорізалася відчайдушна ненависть. Така яра, що могла б випалити її нутро й зупинити серце, всеосяжна, жагуча, нестримна... Одним словом – убивча. Еллі буквально уявила, як устромляє тонке лезо в гнилу батьківську плоть, – і це ще більше розпалило в ній вогонь люті й жагу до помсти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше