Частина 40

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

Довіра — звір полоханий, втече.

Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.

Він дивний звір, він любить навіть муку.

Він любить навіть відстань і розлуку.

Але не любить на плечі руки. /Ліна Костенко

Питання довіри іншій людині стоїть у суспільстві на одному з перших місць. Чому? Та тому, що головною і першою ознакою довіри є наявність такого факту у взаєминах, як вірність. А це полохливе звірятко дедалі рідше відвідує стосунки близьких людей. І річ навіть не у фізичній вірності, а в збільшених можливостях.
Якщо ж розглядати довіру між членами групи, то вона є важливим чинником психологічної безпеки в групі. А з довірою в нас було не дуже добре. 
З Ризиком ми були на одній хвилі, це так. Мені іноді навіть здавалося, що він продовжує розпочату мною пропозицію. І з боку команди корабля це явно говорило про наше "довго і щасливо". Члени команди теж справляли враження "довго і щасливо", бо судячи з їхнього переморгування, вони навіть не продовжували вголос, а додумували речення. Фросилінда заперечно покрутила головою, коли я в неї запитала, що в них під черепушками. 
- Глушать! Вибач Злато, але я давно не перебувала в стані повної тиші. Навіть не пойму, радіти чи сумувати.
Тому на спільній вечері, знову ж таки за винятком четвертого члена екіпажу, я поставила запитання Льву про безпеку на кораблі і ступінь довіри пасажирів.
Мене відсканували дивним поглядом. А що я, це все Зелений, він повернувся після того, як нам дозволили безперешкодно переміщатися до кают-компанії для приймання їжі, з висмикнутим клаптиком шерсті, поцяткований у чомусь червоному, я в першу мить подумала, що ним хтось спробував закусити, та ще й зі страшилками, не до ночі буде сказано.
У корабля було подвійне дно, що наштовхувало на думки про флібустьєрів, контрабандистів або війська спеціального призначення.
Усі три варіанти мали право на існування. Бо в подвійному дні їхали в'язні. Принаймні одного Зелений точно бачив. Щоправда, вираз "і тут він у мене плюнув" - нагадав мені одну двогорбу тварину із Землі, але перевірити не було можливості. Тому що потім він через якесь желе проривався в загальні коридори.
Виходить, що і желе було або контрабандним, або надзвичайно небезпечним. Не знаю, що й думати.
- Система пульсара - реліктове місце, - пояснив нам Лев, пригубивши з келиха щось тягуче і малинове.
І ось про ті самі руди, з яких потім роблять метал, що зберігає наші душі в цій шкаралупі в цінності й схоронності, теж розповів.
Беручи до уваги, що розповідав він зі знанням справи, картина вимальовувалася така - "довіряти не можна злиняти". І кома, на мою думку, повинна була стояти після не можна.
Укладаючись спати того дня, притискаючись лопатками до стіни, я розмірковувала над дивацтвами власної долі. Якби мені хтось колись сказав, що я буду пішаком на божественній дошці, я б точно вирішила, що він несповна розуму. А тепер що? Ризик, що загасив світло і стояв на тлі слабо мерехтливих візерунків на чорному тлі стіни, викликав у душі гарячі хвилі. Заплющувати очі не хотілося. Навпаки, безсоромно підглядаючи, як він вдивляється в лінії, напрочуд схожі на рядки якоїсь поеми чи охоронного закляття, на всю цю пишність, що звужується від плечей до поясу піжамних штанів, я розуміла, що заснути буде складно.
- Злато, - покликав мене Ризик, коли я вже щосили захлиналася слиною, - іди сюди!
Вибиратися з-під ковдри не хотілося. Особливо з огляду на прекрасну картину перед очима.
- Я сплю! - повідомила через перелякану паузу.
- Ні, не спиш! 
- У тебе немає очей на потилиці!
- Зате в мене все гаразд зі слухом!
- І як ти можеш слухом визначити сплю я чи ні?
- За тим, як ти багатозначно дихаєш!
- Це не я!

- Зелений радиться зі Змієм! - відрубав Ризик і витягнув убік руку, - давай, вибирайся, ти ж не хочеш, щоб я тобі допоміг?
Я тут же уявила, як саме закінчиться ця допомога, і палахкотячи щоками вибралася до центру каюти.
- Щось не так? - з побоюванням наблизилася до чоловіка мрії.
- Усе так! - мене блискавично спіймали й підтягли до голого торсу.
Ми розполовинили чудову чоловічу піжаму, і якщо зараз я своїми голими ногами відчувала шовковистість нижньої частини, то Ризик своїми грудьми втискався в гладеньке, що прикривало мої лопатки й усе, що вище за дупу. Сідницю верхня частина теж прикривала, утворюючи подвійну перешкоду між нами. Але це не рятувало.
Мене занадто щільно притискали, обхопивши під грудьми в замок сильних рук.
- Подивися, тобі не здається, що тут щось написано? - понизивши голос до шепоту, Ризик видув це запитання мені у вухо, і табун мурашок розбігся під шовком піжами на всі боки.
- Мантри? - зірвалося з губ неусвідомлене, бо за моїм відчуттям, частина мурашок перекинулася на тіло Ризика, і в улоговинку між моїми сідницями виразно смикнулася зацікавленість.
- Мантри? - хрипло запитав чоловік, - а що це?
- Мантра - набір звуків, окремих фонем, слів або групи слів на санскриті, які, на думку практиків, мають резонансний (активують зони тіла), психологічний і духовний впливи.
- Наприклад, - рука спереду обіцяюче погладила район сонячного сплетіння, а зацікавленість набула досить відчутної твердості.
- Ом ма́ні па́дме хум! - протягнула я тягуче ту, яку запам'ятала завдяки якомусь солодкому фантастичному роману на зорі юності. 
- Ще, - хрипко промайнула команда, вже в інше вухо, а долоні переповзли на кісточки таза, чи то притримуючи, чи то притискаючи.
- Ом ма́ні па́дме хум!!! - протягнула, падаючи в еротичний шепіт і передчуття.
Що там резонували ці звуки було не зрозуміло, але те, що вплив присутній, і до ворожки не потрібно було йти.
- Ще! - потерлися кам'яною одержимістю об мій тил, викликаючи в тілі ні з чим незрівнянну хвилю збудження. Особливо якщо терлися за допомогою управління моїм тазом за допомогою долонь, що палахкотіли жаром.
- Ом ма́ні па́дме хум!!! - виштовхуючи з себе мед мантри, згораючи від бажання і потреби, клянучи на чому світ стоїть "недоречно" і "невчасно", я відкрила губи, відчуваючи шалену спрагу поцілунку.
Приміщення каюти було ніби в тумані, в його клубах навколишня дійсність розчинилася, а сильні руки розвернули передом до того, хто, наче джерело в пустелі, пригорнувшись до моїх губ, напоїв спрагле тіло й розум.
І, здається, перлину ми знаходили не один раз.
(Згадана мантра інтерпретується в значенні, зумовленому її буквальним перекладом: "О, перлино, що сяє у квітці лотоса!")