Частина 39

Як розміститися в каюті удвох, якщо вона була призначена для одного? А втрьох? І чи варто сварити Гі, яка, виблискуючи поглядом, насідає на першого помічника капітана, чоловіка, що на кілька голів вищий за неї та з розмахом плечей відповідного до зросту розміру. 
Ми не подобаємося екіпажу корабля. Я на власні вуха чула, як цей громила доводив сіро камзольному про те, що пасажирів вони ніколи не возили, і якщо вже він погодився перевезти когось, то везти треба в трюмі, як звичайний вантаж.
Капітан, якого я збила біля туалету в крамниці збирачів старовини, відповів тільки, що заради перепустки не тільки готовий поступитися власною каютою, а й усміхатися всю дорогу. Саме це мають робити і вони, бо, - а от далі мені дослухати не дали. На мене вискочила звідкись із-за нагромаджень ящиків висока чорнява дівчина в комбінезоні, затягнутому ременями, у стратегічно значущих місцях.
Про таких кажуть - "ноги від вух" і "стерва була рідкісна".
Власне друге твердження вона негайно втілила в життя, обізвавши мене куркою і повідомивши, що стирчати в цьому місці небезпечно для життя. Штовхнувши мене на центральний трап і побажавши "провалиться в чорну діру", причому бажала вона мені крізь зціплені зуби і в спину, найімовірніше сподіваючись на те, що я глухувата, не інакше як.
- Мимра фарбована, - бухтіла я собі під ніс, протискуючись коридором, заставленим під стелю якимись коробками. Прохід, що залишився, так би мовити, був настільки вузьким, що чоловікам довелося б протискатися по ньому боком. З усього виходило, що наше звірятко в трюмі справило незабутнє враження. Або все ж у них дійсно були зовсім інші плани, коли їм на голови впали ми.
Капітана звали Лев. Фарбовану мимру, яка була кухарем - астрофізиком, дивне поєднання я вам скажу, - Владі. І вона явно мала якісь види на капітана. На Власті мав види другий помічник, який саме зараз сварився з Гі, що будь-що-будь бажала вдягнути на Змія Горинича памперс, а помічник капітана пропонував приліпити до його заду мембранний шланг із прямим виходом за межі корабля.
Змій Горинич з розумінням слухав сварку, але в діалог не встрявав, бо заприсягся не доводити до межі. Ми його заявили домашнім звірятком Принца, Фатуми і Триєдиної. Тому що як звичайний пасажир він би нам усю операцію зірвав. На такого молодця ніякої кают-камери не напасешся.
Так. Про що це я? Ах так, цей громила був талановитим механіком, якщо судити з того, як спритно він розв'язав питання з екскрементами небаченого звірятка. Його, до речі єдиного, не дуже то й здивувало, що солодке тріо, що звір, якого вони з якоїсь примхи тягли з собою в абсолютно не підходяще місце. І ім'я в нього було таке билинне. Горнило загалом його звали, і коли я його ім'я з ім'ям його таємної зазноби поруч поставила, то ледве стрималася, щоб не іржати. Горнило і Влада.
Був ще й четвертий член екіпажу. Доктор-спеціаліст із позаземних форм життя. Цей ще був відсутній, коли ми прибули до корабля з речами і продуктами. Його каюту для Гі та Дворака звільняла Влада, перетрудилася, не інакше, бо шипіла і плювалася отрутою на всі боки, не гірше за земну кобру. 
Чи це її так засмутила вимога капітана потерпіти й розміститися на гамаках у кают-компанії? Я б, може, й поступилася їм їхніми каютами, умовивши всіх перетерпіти незручності, уявивши, що ми всі в поході і спати на підлозі тієї самої кают-компанії. Але ця зараза фарбована, а те, що її синьо-чорні патли фарбовані, я була стовідсотково впевнена, бо не може натуральне волосся відливати металом. 
Нам із Ризиком поступився каютою сам капітан. І хоча особисті речі екіпаж із кают забрав, все одно я входила в досить примітне приміщення з побоюванням. Цей чоловік викликав у мене занадто багато запитань. Умінням бути непомітним, здібностями робити навіювання, дивовижним вбранням, що по всьому відводить очі всім цікавим, а також тим, що аж надто швидко він погодився відвести божевільну компанію в закриту зону пульсара або нейтронної зірки. Усі поверхні меблів і частково перегородка були вкриті дивними письменами. Білі лінії на чорному тлі.
Уздовж стіни розташувався стіл, на якому з успіхом можна було спати. На ньому були відсутні якісь папери, але при цьому розкішний письмовий прилад у вигляді роззявленої пащі якоїсь дико потворної тварини натякав на "не покликаний гість - гірше за татарина". Зелений замахав крилами і перелетів на стіл, з цікавістю розглядаючи цей витвір.
- У крайньому разі, я зможу на ньому спати! - ні до кого не звертаючись, пробурмотіла, розглядаючи розмір спального місця капітана. 
- На ньому спатиму я! - повідомив Зелений, і я прикусила губу. Бо так і крутилося побажання "що б тебе білка зжерла!"
Він майстерно прикидався шарфом при чужих. І здатність говорити під руку вже неодноразово лякала мене.
Каюту Горнила віддали трійці, а в кухарчиній влаштувалися Себастьян із Фросиліндою. Чому цього разу народ розбився саме таким чином, питати не стала, щоб у наших візників зайвих запитань не виникло.
Є ж відмінність, коли ти трохи не в собі і зовсім не дружиш із головою. 
У всій цій ситуації мене тішило тільки одне. Давно, в іншому технічно прогресивному житті на далекій безмагічній планеті, я задивлялася зоряними сагами та мріяла. І тут я повністю була згодна з Гі, всі ці двері й портали - це може й зручно, але зовсім не вражає нас, землян. І ось цей незрозумілий подарунок, залишений незрозуміло ким і незрозуміло для кого. Я вже всі варіанти в голові прокрутила. Навіть на Шті подумала. Ну, що він таким методом нівелює супутню шкоду.
Тому що ймовірність, що в такий спосіб нас Перший обробляє з дошки нової концептуальності буття, абсолютно не тішила. Якщо він прибирає, то чи не прикопають нас у краях далеких і незрозумілих? Деяких богів його цей інь-янь взагалі зжер, як розповіла Гі. Були та спливли. Навіщо такі складнощі?
- Шановні пасажири "Чорної перлини", - пролунав мелодійний підлітковий голос десь під стелею каюти, - просимо зайняти місця, пристебнутися, тому що найближчими п'ятьма хвилинами ми збираємося відстикуватися від гостинного Базару й відплисти геть.
У каюту заскочив Ризик, придивився до спинки ліжка і потягнув мене до неї.
Я була вдячна за те, що він дозволив мені звикнути до тісноти каюти до того, як я знову побачила його очі й губи.
- Притиснути лопатки до кіл на спинці, - бубонів він, саджаючи мене відповідним чином, - скомандувати "фіксація".
- Ай! - ахнула я, коли хрест-навхрест мої груди обвили широкі ремені, притискаючи лопатки до спинки.
- І не кажи, - погодився Ризик поруч зі мною, - точно це для того, щоб ми не крутилися під ногами. Каламутні вони якісь, я дізнався в дотах, гості вони хоч і часті, але на всій інформації гриф "цілком таємно" і "відмовлено в доступі".
- Ти що, намагався розкрити інформаційну систему?
- Ще чого, ми з Фросиліндою заронили цю ідею, - він раптом завмер і продовжив зовсім не про те, - куди нам поїхати з тобою у відпустку!
Зі стелі вивалилася кулька, розплющила око, подивилася на ступінь нашої спеленатості й одразу ж зникла у стелі.
Поки за нею не закрився отвір у стелі, слідом за м'ячиком спритно злетів Зелений, і не встигла я закричати "фу", від нього залишилося тільки кілька ворсинок, що повільно кружляли в повітрі.
- Не переживай, люба, він дорослий, самодостатній і розважливий.
- Точно, а ще жах який цікавий! - ще встигла сказати я, бо потім нас притиснуло прискоренням до спинки, і тільки долоня Ризика не дала скотитися у відверту паніку. Бо в цей самий момент я раптом чітко зрозуміла, що ми не на пасажирському судні.