Частина 29

- Так, - витрусити Зеленого з банки вдалося не відразу. Він був схожий на хутряну іграшку, пошиту схибленою на крокодилах, майстринею.
Двоє інших братів-акробатів категорично відмовилися вибиратися з банок, після моїх танців з бубном, точніше з банкою.
У печері було похмуро, від води струменів слабкий відблиск, ніби вона була або радіоактивною, або в ній мешкав світлий планктон. Або все ж таки там була магія. З'ясовувати не ризикнула, впізнавши у величезному колі, підпертому об стіну печери, чашу фонтану з каменю, що найбільше нагадує мармур.
Імовірно визначивши місце проживання "очей" Ризика, зобразила великим і вказівним пальцем букву "О".
- Окей, - значить все гаразд, - повідомила я своєму чоловікові, коли він мене цілував на прощання.
Так жарко, що мені захотілося нікуди не йти. Але борг і ставки з банок змусили відліпитися від його тіла.
- Я швидко, туди й назад, - пообіцяла, облизавшись і прикусивши губу.
- Так, тебе я зватиму Зелений, - повідомила м'якій іграшці, що щасливо тремтіла дивно ніжним хутром у мене перед носом.
- Я красивий? - крутилася істота навколо мене, виконуючи піруети на хвості, і практично не використовуючи крила, які теж позеленіли, ну хоч не обросли нічим.
- Дуже гарний, - не стала я приховувати захоплення метаморфозою, що сталася з ним.
– І теплий! - забурчав він, і я від несподіванки представила його на шиї у вигляді шарфа.

- Н-так, в гарячковому маренні якщо привидишся алкоголіку, то білочку точно переплюнеш!
- Білочку? - Зелений задумливо окинув мене поглядом, у якому промайнуло стільки всього одночасно, що я навіть не змогла розпізнати й десятої частки.
- А ти смішна! - повідомив він, спробувавши розтягнути пащу в посмішку, - давай дружити! Якщо нічого іншого з тобою робити не можна!
Я прямо вразилася. Ось реально, якщо тобі білочка, тьху ти, Зелений Змій заявляє, що він готовий з тобою дружити і ти смішна, про що ви насамперед подумаєте?
Правильно, що в тебе дивний сон, і треба терміново прокинутися. Я вщипнула себе за ногу і скрикнула.
- Не тішить? – схилив він голову на бік, розглядаючи моє приголомшене обличчя.
- А ти чого такий впевненний? Чи зовсім страх втратив?
– А я тепер не я! До речі, це справді фонтан Предтечі, а утворюючий струмені елемент там, - вказав він хвостом у бік частини річки, що найбільш світиться.
- І як її дістати звідти?
- Покликати? - чи запропонував, чи підколов Зелений.
— Це ти зараз з мене пожартував так? – подивилася на нього підозріло, бо мені все більше й більше здавалося, що тут справа не чиста.
- Ні-і, не жартував, раніше звали! І вона приходила!
Моя бурхлива фантазія одразу намалювала оголену діву зі глечиком на плечі, витесану з цілісного шматка мармуру талановитою рукою художника, що стоїть посередині цієї монументальної чаші, і з її глечика ллється амброзія, в підставлені небожителями чаші.

З картиною, що представилася, не поєднувалося тільки одне. Як мармур можна покликати і він прийде?
Відстеживши мій погляд на своєму смарагдовому хутрі, Зелений здригнувся і повідомив, - я тепер плавати не вмію! У воду не полізу! Вибач, люба, але зміни не оборотні!
Я розгорнулася до двох банок, що залишилися. Якщо з одним сталася така вражаюча метаморфоза, то й, теоретично, при належному везінні та нестримній фантазії, можна було б спробувати відправити когось із тих, хто залишився за центральною частиною фонтану.
Патетично тиснути на совість, волаючи: «Хто якщо не ви?» - здалося не дуже гарною ідеєю. Інтуїція намалювала картину з двох дуль, в які зав'язалися напівпрозорі індивіди.
- Є у нас на Землі казка про зачаровану принцесу, - зірвалося в мене з губ, і я побачила, як у очах істот майнула знайома мені іскра.
Знаєте, та сама, яка змушує вистояти чергу за новим томом Гаррі Поттера, або читати в телефоні книгу до четвертої ранку, бо жах як цікаво, чим же це все закінчиться.
- І ось подумала я, що на завтрашній містерії, було б дуже цікаво запропонувати богам цілувати таку зачаровану жабу, поки не перетвориться на людину!
- Змусити цілувати жабу? - хрюкнув прото бант, - цілувати, друзі! В надії! Немає нічого кращого, як обламати цих засранців, пам'ятаєте, як вони нас жабами та п'явками обзивали!
- Тільки з поправкою на корекцію Гі, я б акцент робила на те, що ви зачарований принц, так би мовити для жіночої аудиторії, що нудьгує, буде саме те, та й у них і фантазія підходяща. Чоловіки навряд чи даму в жабі розглянуть і цілувати її погодяться. А вас, якщо під праильним соусом правильно подати, то аншлаг не треба буде довго чекати!
Найцінніший талант у житті знаходити у людей слабке місце. Вміння маніпулювати і на це місце давити, цінний ресурс. Особливо, якщо людина знаходиться на соціальній драбині набагато вище за тебе.
Напевно, коли прото бант у руках наша талановита Фрося потримала, щось у його тілі чи розумі змістилося та перемішалося. Чи, може, вони такі ненормальні спочатку були? Коли банка сіпнулася, хитнулась і перекинулася, я навіть крок у її бік зробила, щоб не дати їй покотитися у воду.
Але на берег вистрибнула шикарна жаба, я сказала би психоделічна. Що б жодну жінку не образити, яскрава, кольорова і я б сказала «зламай очі». У короні та шкіряній портупеї. Так би мовити, щоб ніхто не переплутав, що він принц.
Я зиркнула на Зеленого, який був явно вражений. Але швидше за все нестриманістю, ніж усім іншим антуражем.
- Ідіот! - з почуттям висловив власне ставлення до такого своєрідного вибору побратима по нещастю, - крила навіщо втратив?
І відповідаючи на моє невисловлене запитання з продихом додав, - так, ти маєш рацію, подруго, за придур в амброзії саме Принц у нас відповідав.
«Вітаю, товариші» - пролунало в моїй голові голосом інженера з безпеки з мого земного підприємства, - ви дострибалися!
Якщо мені не змінюють відчуття, то без вектора руху, яким був Зелений, амброзія ще могла обійтися, а ось без цього, в збруї, навряд. Та й яка тепер амброзія вийде, навіть якщо нам вдасться чашу перевернути і центральну фігуру в неї заманити.