Частина 24

Знаєте, як кажуть – не було б щастя та нещастя допомогло? Це прислів'я найповніше відображає ситуацію, в яку потрапили всі ми.
Попрактикуватися в невимушеній обстановці, максимально розкривши власні таланти і при цьому отримавши схвалення від чоловіка, який подобається, щонайменше. Ух, як це чудово, вражати та захоплювати. Наприклад, своєю дурістю.
На узліссі нас залишили одних, вручивши кожній пристойного розміру кошики. Чи хотіла б я сказати, що нам побажали вдалого полювання, або чого там зазвичай бажають у поході за дарами лісу? Але, як виявилось, розмір кошика має значення. Це як пропуск назад. Як не назбираєш повний, стежка під ноги назад не кинеться.
І саме про цю характеристику нам оголосили тоді, коли ми стояли вже за межею, що відокремлює нас від них чи їх від нас.
- Козли! - смачно вилаялася Гі, дивлячись на провожатих, що статечно йшли в далечінь. Не вдалину, звичайно, у бік замку, але це суті не міняло.
- А я тобі казала, - хмикнула Фросилінда, - треба було зізнаватись, що ти не незаймана.
- Який раз із? - відьма почухала кінчик носа і полізла в сумку. - Може в мене душа невинна?
- Ну так, ну так, - покивала менталістка, - щоразу дивуюся, яка у тебе вибіркова фантазія!
- А я тобі, у своїй голові копатися не дозволяла!
- Не сваріться, дівчатка, - спробувала смикнути «дочок» і повісила кошик на згин ліктя.
- Давала, - ніби й не почула, продовжила Фросилінда, - ти ж дозволила рецепт шарлотки з яблук підглянути!
У мене від несподіванки рот розплющився.По-перше, сама постановка питання! Як Фросенька питала про подібне у Брунгільди? «Слухай, можна я в тебе в голові покопаюся, мені потрібний рецепт? Хочу шарлотку спекти?» По-друге, спекти і Фрося, не стиковувалося ні під якими кутами. А по-третє, якого вона у відьми щось про це питала? Її шарлоткою тільки тарганів травити. Або кого більшого. Тоді останнє запитання: «Кого травити зібралися, дівчатка?»
Саме його і задала я вголос, викликавши однаковий вираз на обличчях «дочок».
- Та нікого, - в унісон відхрестилися від не богоугодної справи.
 - А як тоді? - покрутила в повітрі вільною рукою, описуючи ситуацію, про яку проговорилися.
- Та що незрозумілого! - почала пихкати відьма, - Фрося вирішила налагодити відносини!
- Виявити вдячність та подяку! – виправила ту менталістка.
- Точнісінько, через шлунок і налагодити, - зрозуміло осміхнулася відьма.
- Та не така я! - підняла на півтони голос Фрося.
- Тихо! Ну прямо діти малі! – не витримала я, бо несподівано навіть для самої себе відчула посмикування лівого ока. - Далі, швидко, а то справа не чекає! - постукала по кошику.
- Себастьян сказав, що найкраща випічка – це та, яку печуть для себе! - видала причину інтересу до рецептів Фрося.

- І ти вирішила порадувати потенційного нареченого? – я обвела поглядом навколишні дерева. Не зрозуміло, хто нас чує і контролює в цьому лісі. Може, чим довше ми стоїмо тут, тим швидше нас гнатимуть уперед, як північних оленів?
Порівняння з оленями долетіло до Фросі, і вона витріщила на мене круглі очі. Чи це вона так на нареченого зреагувала? Перепитати про це не встигла, бо вона обурено пирхнула і відповіла: "вибірково мій талант відкриває у ваших головах інформацію" - і ось якби-то на місці стояла, те кажучи, так ні ж, відстрибнула від нас з Гі убік, немов та коза. Напевне хотіла подалі опинитись, щоб наші думки до неї не долітали.
Чи то в цьому чарівному лісі відстань теж мала якесь значення, але вона відразу розчинилася, ніби її й не було. Немов ліс її проковтнув, та й не подавився.
- Несподівано, - зробила крок до мене ближче відьма. – Про таку свиню я й не подумала. Не хвилюйся, я справді запропонувала Фросілінді покопатися у власній голові. Ще на Землі яблучна шарлотка була моїм фірмовим пирогом. Жоден чоловік встояти не міг.
- Але як же збирання загадкової ягоди? Фросилінда, судячи з її пасажів в твій бік, точно впевнена, що власну корзину вона наповнить до країв. А ось ти?!
- І про це не хвилюйся, Злато, - вона витягла з сумки флакон з пульверизатором і рясно обризкала себе з ніг до голови.
- Тільки не кажи, що це есенція невинності!
- Не зовсім. Зовсім ні. Гаразд – це підсилювач успіху.
- От халепа, не зовсім розумію.
- Наша Бонні, напевно, знала, що цього разу їй попалися дивні діви. Але в ліс вона нас все одно відправила. Тоді питається – на кого вона працює, чи дано їй завдання проредити наші ряди, чи на наших чоловіків хтось поклав очі.
- Навіть не хочу думати хто, і що саме поклав, - у мені раптом сколихнулося щось, роздратування, мабуть. Але затоптати цього когось захотілося, й волосся висмикнути і безсоромні очі подряпати.

- Ой, щось мені погано, - повідомила відьмі, - якісь не властиві мені бажання накочують.
- Відмінно, значить діє, поки зможемо, триматимемося разом, - і свиснула, як розбишака, навіть з дерев листя злетіло. Не все, але однаково показово.
- Твій вихід, подруго, давай, твори!
І хто тільки ягоди не збирав. Кількість незайманих в одному фігурально зазначеному місці перевищувала всі мислимі і не мислимі межі. Я, в міру можливості, всіх згадувала. ІЗолотоволосу Ялену, і Машу, ту, що з ведмедем. І ту, що з трьома теж. І Попелюшку зі Сплячою красунею, до того, як вона заснула. І Ганну-панну, і Марійку, і Настуню-красуню, і ще з три короби дівчат різних і пристрасних. Чому пристрасних? А щоб з вогником процес складання йшов. Тобто збирання ягід. Найдивовижнішим було те, що колір зазначеного продукту варіювався від блідо-жовтого до криваво-червоного. Ну, ми з Гі носом не крутили, всім підношенням були раді. Я навіть спітніла, перераховуючи всіх дівиць юних і чистих душею. Тим більше у мене думка з'явилася, як додатково розважити публіку, що прибуде на свято. От Бонні до нас свинею, то і нам не заважало б урізноманітнити її дозвілля.

З одного боку, я намагалася виправдати те, як вона з нами вчинила. У певних рамках ми всі так робимо: що дали, з тим і працюй. Але, щиро кажучи, могла ж і попередити. Якщо мої «дочки» і могли виконати дивне завдання, то вже на мене це дійство точно не поширювалося б.
На четвертому десятку дівчат-красунь ліс не витримав і ліг. Ну, це я про те, що його закоротило. Відразу до нас на галявину вивалилася Фросилінда, з повним кошиком фіолетових ягід.
За нею слідом біг волохатий дідок на козлячих ніжках, зі зламаною гілкою в руках, якою відмахував від дівчини мошку.
- Ух ти де взяла? - підстрибнула Гі з пенька, порахувавши цього персонажа, як фамільяра.
- Там більше нема! - витираючи піт з чола, відповіла дівчина.
- Ви хто, любий? - зЗвернула я на нього свій погляд. Когось він мені нагадував.
- Хазяїн я, лісу! – узявся в боки він.
І тут до нас трьох почали з кущів решта дівчат підтягуватися, чим Хазяїна в повну закляклість ввели.
- Так я і знала, - хихикнула Фрося, - дівчатка, а ви в курсі, чому тільки діви ягідки збирати повинні?
– Ну? - дещо агресивно встала я зі свого сідалища.
- Так цей сморчок їх після того, того. До наступного року розважає. Це відступне йому. А там, де вони цим займаються – ягідки виходять.
- Козел! - ємно вилаялася відьма, насилу відстежуючи переміщення фавна, назва якого тільки зараз спливла в моїй голові, - хрін йому, а не відьму!
- Та вже так, - погодилася Фросилінда, - він хоч і ввічливий, і послужливий, але я не в захваті, тільки й мріяла, щоб він мене до вас вивів.
- Тобто він тебе сам знайшов?
- Ага, як тільки корзина наповнилася. Сказав, що допоможе винести із лісу. Але він що, думав я дурепа легковірна? Цур мене – ловелас із замашками Дон Жуана.
- Ти й у нього в голові копирсалася?
- Та там і копатися не треба було. Все на його морді написано. Та й переважно він перспективи озвучив. І як, і де, і що я буду задоволена неодноразово.
– Фу! – не стрималась, бо волохатий зад знову майнув перед очима.
- Тузик! - несподівано гучно закричала Фросилінда, і ми з Гі підстрибнули, - не бентеж наших помічниць, давай, виводь з лісу, як обіцяв! А з ними потім продовжиш!
Фавн поспішив у наш бік, а я напівпошепки перепитала: «Тузик?»
- Ага, у нього гучне ім'я Туз. Але розмір, на мою думку, підкачав. Більш ніж на Тузіка не тягне.
І до краю лісу ми йшли мовчки, вслухаючись у барвисті описи майбутніх перемог нашого супроводжуючого. Мені шкода було, звісно, неможливо реальних казкових персонажів. Так би мовити, від душі відірвала, а з ними все це і в таких послідовностях, що від картин, що представлялися під його бу-бу-бу, навіть пити захотілося, і пульс підстрибнув. А ще думка билась у голові. Наскільки ці ілюзії виявляться живучими, і чи не вилізе нам це боком.
Боком вилізло на узліссі.
Нас зустрічали. І зовсім не ті, хто завів у ліс із кошиками.