Частина 23

"Здивуй мене!" - долетіло нудно ледаче, і Гертруда здригнулася, намалювавши в голові картину пересиченої дами, яка тестує нового коханця.
З-за каменю їй було погано видно, але інтуїція наполегливо радила не висуватись, бо з боку Стародавнього моря віяло чимось давнім і небезпечним. Іноді в поле зору потрапляли чорні щупальця, що м'яко струменіли по піску і їхня кількість змушувала краплі поту струменіти по спині.
Все ж таки реакція її не підвела, на очі вона не потрапила, присівши відразу за виходом на нижній рівень. Гертруда згадала про кишенькове дзеркальце і дотримуючись максимуму обережності, витягла його і підсунула до краю каменю.
Чоловічий голос щось експресивно доводив, хоча ні – декламував, і від абсурдності того, що відбувається, рука у дівчини сіпнулася і картина, побачена у відображенні дзеркала, змусила заворушитися волосся на голові.
Практично поруч із рамкою височіло чудовисько. Неймовірна кількість щупалець знизу підтримували досить огрядну жіночу фігуру в сукні зверху.
Гертруда була за вдачею відмінницею і зараз перегортала в голові всіх живих, що населяють планету.
- Не в риму - пролунало роздратоване з того боку, - ти погано підготувався! Нудьга смертна!
Ревізія сущого нічого не дала, і Гертруда знову сунула дзеркало за камінь. Одне з щупалець жваво трусило чоловічою фігурою перед обличчям людської половини. Той тільки схлипував і повискував, нагадуючи ганчірочку.
Гертруда миттєво зрозуміла, що швидше за все це зниклий Грей Діс – той самий, який може відповісти на більшість питань щодо всього, що відбувається під лінією розмежування на нижній та верхній світи. Дівчина закусила губу, розмірковуючи над планом по звільненню іграшки з лап, тобто з щупалець не зрозумій кого.
- Гаразд, даю тобі ще одну спробу, дивуй! – повідомила страждальця жінка.
- Темні з тобою, хай Шті розбирається сам, - скрикнув чоловік фальцетом, - у мене є ключ!
- І що? - ліниво пролунало у відповідь, а Гертруда підстрибнула на місці, моментально співвіднісши ключ, з воротами в незрозуміло куди.
- На тому боці маса можливостей, неймовірні перспективи, - почав вимовляти завчену промову чоловік.
- Небо в алмазах та світ біля моїх ніг? - мабуть чудовисько жило досить довго, щоб знати, чим саме спокушають закоханий жіночий розум окремі індивіди.
- Та ні - більш розвинена зіркова цивілізація, не одна планета - а багато різних.
— Ось поверненням туди, де мені світить термін довічно, мене ще не спокушали. Я, чи розумієш усіма правдами та неправдами звідти втекла – а ти мене назад?
- А коли це ти того? Проникла?
- Так перед тим, як ви дівчину потягли на той бік. Я за вами довго стежила, як ви з підворіття тинялися в торгові ряди. І якісь коробки носили.
- Тише, прикуси язика! У мене тепер карто бланш. Будеш добре вести себе, в долю візьму.
- Так із цього й починати треба було, бо вірші, пісні, ти б ще казки розповідати почав.
– Це не до мене, – пробурчав чоловік.

- І чому у вас такі вузькі двері? Моя пишнота в той прохід не пролазить. І з калюжі теж є вихід, але вузький до неподобства.
- Вихід? Ми думали, що це замкнене море. Без притоку та витоку. Але це не важливо. Відпусти, я коли ти мене схопила, ключ подалі закинув, треба було б знайти.
- Та там він лежить, трохи ліворуч від входу, але я тебе не відпущу, поки перспективи не опишеш і договір не укладемо.
- Так у мене із собою паперу немає, треба піднятися до Академії.
- Е, ні, тут поблизу печерка є, і там на стінах такі гарні малюнки, я навіть сама себе намалювала, від нудьги. Ось там і укладемо наш договір, а то я навчена, і гірким досвідом у тому числі. І ще мені не подобається половинчаста форма. Ти мусиш допомогти мені закінчити трансформацію, і документи забезпечити.
У міру того, як дивний перевертень тягнув чоловіка в далечінь, перелік претензій затихав, і Гертруда повільно поповзла в той бік, де, за словами жінки-восьминога, лежав ключ від воріт.
Під прямовисною скелею було нанесено цілу гору сміття. Дівчина згадала, як вони змагалися з братом у пошуках захованого батьком. Іноді по озвученим підказкам складно було зрозуміти, який предмет вони шукають, але вже тоді вона ніби бачила в горі непотрібного те, що загадав батько.
Ось і тепер, відкинувши побоювання та страх, вивіреними рухами почала перебирати купу.
Камені, черепашки, шматки полотна, обрубки просоленого дерева, канати та іржавий метал. Коли в долоню ліг камінь, пірамідального вигляду, Гертруда здригнулася і вп'ялася в нього мертвою хваткою.
- Перевірити, - підірвалася з колін, і напівзігнута побігла до рамки на березі.В основі знайшлася виїмка, що ідеально підходила до ключа. Коли рамка завібрувала і підсмикнулася туманом, дівчина прикусила губу, не в силах стримати тріумфу.
Їй пощастило, що вона не стояла перед рамкою, бо тієї ж миті, з нізвідки вистрибнув високий хлопець, навантажений купою речей.
- Вітаю, - він спробував відважити уклін, практично завалюючись від вантажу за плечима.
- Ви хто? - ахнула дівчина, яка однозначно не очікувала, що тестування перейде в такі кричущі неприємності.
- Ми, плем'я Ящурів, і повернення сплачене в повному обсязі! - Упевнено промовив він, і рушив у протилежний від тих, що пішли бік.
Гертруда зависла ще на першій згадці Ящурів, і точно не була готова до того, що за першопрохідником кинуться інші.
Швидкість, з якою мчали перед її очима жінки, старі, підлітки, навіть маленькі діти, навантажені скарбом, вражала, і над ними шаруділо полегшене «свобода».
Останнім із воріт вийшов поважний старець. Він окинув Гертруду якимось нереально проникливим поглядом і видав: "Якщо знаєш Таланію, то в неї все гаразд!"
І не встигла дівчина хоч щось відповісти, його ніби вітром здуло у напрямку, де зникав хвіст його народу.
Тільки тепер Гертруда зрозуміла, що в неї тремтять коліна, та й тремор рук лише з третьої спроби дозволив витягти ключ із заглиблення. Залишаючи берег, вона з подивом відзначила, що свічення на стелі стало більш інтенсивним. Та й власне вміння бачити невидиме, говорило про те, що енергетична структура, що оточує з усіх боків, після прибуття древнього племені невловимо змінилася. «Гудіти стало голосніше» - розповідала вона Берті та Есмеральді, так і не зізнавшись, що саме вона відкрила вхід для легендарних жителів Злата.