Частина 19

При всій пишноті перспективи власне ставлення до цієї пишності залежить від багатьох факторів, у тому числі від віку.
Коли ми з Ризиком все ж таки потрапили всередину Серединолинного балу, найбільше мені хотілося плакати. Від несправедливості насамперед. Від невідповідності зовнішньої обгортки внутрішньому змісту. Жінка за п'ятдесят за земними мірками в подібній сукні, напевно, викличе пересуди, хоч би як підтягнуто вона не виглядала.
«Ось зараза» - бубоніла я, вчепившись мертвою хваткою в лікоть Ризика. Якось мені ці сюрпризи їхнього Середнолиння, ну ось зовсім не до душі. Це взагалі ні в які рамки і ні на яку голову не натягнути. Ризик коротко пройшовся по богинях. Чи не ображаючи персонально, але характеризуючи ємно. Ну, про те, що від нудьги, чим тільки вони не бавляться. Я тут же в умі намалювала картинку, бачену в інтернеті «сиділа жінка нудьгувала» - з дамою бальзаківського віку, що самозабутньо дме в носик чайника із заваркою.
За що нас наділили зайвими роками, було не зрозуміло. Я, звичайно, запам'ятала розклад, який нам так безцеремонно підсунули, але з картами Таро та інтерпретаціями розкладів знайома не була та й постфактум, що руками махати.
Коли на моєму плечі ляснули долонькою і Фросилінда перемістилася перед світлі очі, я не змогла втримати обличчя.
- Упс, помилилася? – чи то здивувалася, чи то вибачилася вона.
- Ні, - зітхнула я, - ти не помилилася, ми з Риском теж потрапили під роздачу богині, тільки цього їхнього потворного Середнолиння.
- За що? - жінка пробігла по моєму обличчю і перевела погляд на Ризика, - це якась загадка?
- Чому ти так вирішила? – одразу напружився він.

- Покарання без провини не буває, що ви зробили?
Я чомусь тут же згадала про повернення народу в землю обітовану, а Ризик, схоже, теж про щось подібне подумав.
Але розвинути думки нам не дали. Ми й так прибули одними з останніх, і ненав'язлива фонова музика затихла, а потім вибухнули фанфари, задзвеніли арфи та гримнув бал.
Безперечно я не очікувала, що бальзаківський вік тягне за собою - більшу частину частин тіла тягне, я б сказала.
Так і хотілося прилягти на химерних банкетках, розставлених в затишних місцях і вдатися до сибаритства. Їсти канапе і пити пухирчасто-газований вміст різноманітних фужерів.
Але разом із віком, нам із Риском привалили й інші неприємності.
Ось я завжди дивувалась тому, що королева Великобританії постійно на різних заходах усміхається.
Всі інші серйозні, а вона жартує та знаходить позитивні моменти у регламентованому заході.
"Це що, прерогатива віку?" - завжди думала я.
Але ні, це досвід, помножений на інтуїцію та дар передбачання, не інакше.
Приємна дама, далеко за північ, як говорила моя мама, що сіла на ту ж банкетку, що і я, не опускаючись до пліток, віртуозно розклала бал на складові.
Ну, це я про те, що вона м'яко кивала підборіддям у напрямку когось і починала розповідь зі слів: «Не знаходьте, що третя дочка радника такого-то, начепила надто багато орендованих коштовностей на трохи потягану честь».

Я переводила погляд на цю дівчину, і лише багата фантазія дозволяла побачити погляди, якими не може стріляти «невинна діва». Я навіть сама не зрозуміла, як включилася до гри «Вгадай мелодію».
Ми, звичайно, не мелодію вгадували, але азарт був такий, наче на коніу мільйон.
Все ж у Бонні, саме так представилася співрозмовниця, око було накидане. Предметом розваги стала можливість. Саме так, яка дама запросить якогось кавалера, чи точніше спровокує на запрошення. Тому що це лише чоловіки вірять, що вони роблять вибір.
"А-то, як же" - потирала Бонні долоні, перед черговим коктейлем, які регулярно доставлялися на наш столик кмітливим офіціантом. Судячи з його задоволеного обличчя, така розторопність була сплачена заздалегідь.
У процесі вона примудрилася витягнути в мене нашу теоретичну неприкаяність у зв'язку з відсутністю на балі того, хто нас усіх заманив сюди.
"І кинув!" - ахнула жаліслива жінка, язик не повертався назвати її бабусею.
Наступним закономірним питанням було б «а що означає нас?» або «а скільки вас бідолашних?», але якраз у цей момент вся наша творча група намалювалася в закутку, бо її підганяв Ризик.
"О!" - Бонні розквітла, - яка у вас приємна родина! А дітки які! Вітаю!
У мене смикнулося око, а Фросилінда, здається, пирхнула.
Ризик явно не розраховував виявити поряд зі мною ще когось, тож у погляді чоловіка промайнуло питання, і ще й по зв'язку прилетіло здивовано-дратівливе – хто це?
- Дорогий, - після випитого, я насилу піднялася, і вдало повисла на його лікті, - це Бонні! - і хихикнула мимоволі, згадавши про Клайд. Дама піднялася з банкетки слідом за мною і зробила кніксен, - спадкова графиня Боніфацій цу Рітберг, якщо вже бути гранично точною.
- Дуже приємно, графине! – поцілував мій чоловік простягнуту руку.
- А хто є хто у вашому виводку? - пожвавішала Бонні, окидуючи присутніх та порівнюючи їх з нашими обличчями.
Ні я, ні Ризик відповісти не встигли, тому що вона ляснула в долоні і повідомила - сама знаю, у вас дочки, правда? А це їхні наречені! І вас заманили на Середній бал, в якості прикладу організації весілля? Ох вже ці весільні агенції.
"Дочки" сховалися за спини "наречених", причому Брунгільда ​​була засунута Двораком за свою спину тільки після того, як Фросилінда здала назад, підштовхуючи вперед Себастьяна.
– Яка у вас світла голова, – несподівано погодився Ризик, – саме так все і було. Ця погана людина саме так і сказала - відчути велич і статусність подібних заходів потрібно зсередини. А тепер ні його, ні кінців, ні навіть хоч би натяку на те, де ми, і як нам повернутися назад.
- Знайдеться! - безтурботно махнула долонькою Бонні, я ніяк не могла перестати посміхатися, тому що Боніфацій, в моєму розумінні до милого Бонні ніяк не скорочувалося. Хоча й із Брунгільди – Гі, то ще скорочення.
– Знаєте, за це треба випити! - поклацала вона пальцями і до нас вискочив персональний офіціант, - бульбашкове вино з моєї рідної планети, дуже доречно підходить для цієї ситуації.
"За знайомство" - проголосила вона, і ми розсудливо підтримали тост.
Далі йшло представлення присутніх, Фросілінду бабуся навіть потріпала по щічці, заявив, що таких розумних очей їй давно не доводилося бачити, і що в надійності Себастьяна не сумнівається. Ще вона радісно повідомила нас усіх, що відразу після балу ми телепортуємося в гості. І що заперечення не приймаюються. Нехай тепер недбалий влаштовувач весіль шукає нас по теренах Середнолиння.
Поки ми приходили до тями і переморгувалися, не в змозі відмовити милій дамі, з-за колони вискочила висока дівчина у воєнізованій формі з орденами на всі груди.
- Бабуся! Ти знову пристаєш до людей!