Частина 13

Хтось схиблений на мильних операх і серіалах, тут же вигадує закручений сюжет, в якому мі Сі стає тією єдиною і незрівнянною для ватажка варварів. Майже у выдповыдносты до жанру. Він агресивний завойовник, вона домашній лебідь.
«Але ні, не цього разу» - сказала б Злата, якби дізналася про подібну підміну та перспективи манірної леді з прислуги. Не тому, що була зла, скоріше злопам'ятна. А ще не цього разу, було ще багато чого, сумбурного і бажаного, якоюсь мірою. Але, мама завжди вчила порівнювати сили і точно знати, що неосяжне - тому і неосяжне, що його за раз і з наскоку не осягнути.
З насущного було – виступити і не впасти у багнюку обличчям. Себастьян виправдовувався і списував вибуховий характер на масу і гормональні зміни. Фросилінда давилася тістечками, запиваючи образливі коментарі на корені, точніше топлячи їх в горлі, звідки вони намагалися випорхнути.
З глобального, що Фрося, що Себастьян так і так крутили власне переміщення і не могли визначити, як виправляти те, що виправити неможливо.
«Де та хвіртка, у добру казку?» - Злата вкотре зважувала розстановку сил, порівнюючи ідеї, що крутилися у голові, з реальним станом справ.
- А от якщо ми повернемо плем'я Ящерів, і богиня вважатиме це рівноцінною заміною? - запропонувала ідею, яка дзижчала в голові вже пару днів.
- Яким чином, - стомлено сказав Себастьян. - Як повернення унікальних майстрів позначиться на рівні світового океану?
- Перерозподіл ентропії? - а що я ще могла сказати? Для мене всі ці вищі матерії, як вища математика. Не вчила і не треба. Кроїти і звичайної геометрії з головою.

- Перерозподіл марної енергії? – навіщось уточнив колишній краб.
«Чи краби колишніми не бувають?» - довелося кивати, хоча мені завжди здавалося, що марною енергія буває тільки у дітей у період зростання. І від тієї ентропії точно нікуди не сховатися й не дітися.
Себастьян завис, а Фросилінда, нарешті пережувавши черговий смаколик, підсунулася до мене ближче і зашепотіла гучним пошепком: Злато, а ти знала, що крастиме тебе клоун?
- Чому клоун? - здивувалася я. Якось зовсім прикро! Нехай і навмисно, але я розраховувала на подобу лиходія, рангом вище Шті. Щоб він не ризикнув стріляти і кричати - стій, грабують.
«Чи він все одно кричатиме?» - уточнила інтуїція.
Он Яша впевнений, що периметр уже обклали. Не знаю правда хто ці люди, але висовувати ніс за кордон, що охороняється, абсолютно не хотілося. А то половини суми, навіть з усіма заощадженнями численних представників роду Ящурів може не вистачити. Тому план треба відіграти до кінця. А для себе я вирішила, що яка б ентропія не була, а на обітовану землю треба привести всіх євреїв. Точніше Ящурів. Як до речі вони правильно називаються – ящуритани? Ящірунці? Ящірці?
Поки я посилено ламала голову, Фрося розписувала костюм, бачений у засіках запасливого Яші.
Клоун обіцяв бути вражаючим. Судячи з опису – у нього був куленепробивний смокінг та пропелер на підтяжках.
Я від картини, що представилася, подавилася слиною, і почала кашляти.
Гаразд, у мене фантазія бурхлива, визнаю. І Карлсон, чоловік у повному розквіті сил – це образ, котрий палко обожнювався у дитинстві, але чи тягне він на клоуна? І, до речі, мене завжди цікавило, на чому тримався його гвинт, і як він взагалі крутився? Пропелер, звичайно.
"І що це виходить, мене будуть викрадати? Як Мері Поппінс, якусь?" - завовтузилась думка на задвірках свідомості.
- Детальніше! - простогнала в перерві між черговим «ках-ках», - якийсь пропелер?
Отоді й виявилося, що я не дослухала. Викрадача звали Кло Уно. Іноді він розважав публіку, підробляючи механічним еквілібристом. А поза цирком – мив вікна на висотних будинках. Самоочищаючі все ж таки були дорогим задоволенням навіть тут.
Так ось, враховуючи, що його час зайняла я зі своїми звірятками, Яша, нічого зручнішого не придумав, як пристосувати його під роль викрадача. Чи все ж таки єврейське коріння було у цього представника племені Ящурів в наявності, і він вирішив не витрачатися на найманого викрадача?
«І потягнув її в захід сонця, зваливши на плече і низько летячи над яскравим осіннім листям!» - я навіть носом шмигнула від краси картини, що представилася у моїй розбурханій уяві.

– Фу! Фу-фу, зберися, сконцентруйся, - розігнала долонькою картину, що представилася у мене під носом Фросилінда. А то картина вже почала втілюватись у барвисту листівку із запрошенням купити незабутню пригоду для коханої дами.
У мене на цьому Середнолинні мозок тільки в напрямку «як заробити багато і по-різному» - працює. Крутиться тут щось у повітрі таке собі, що пробуджує комерційну жилку навіть у Себастьяні. Він, до речі, вночі демонстрував уміння висококласного наперсточника. Здається, виграв парадно-вихідний костюм у когось із циркачів. Бачила, як акуратно заштовхував придбання в мою скриню.
- А до речі! - стрепенулась я, - мене можна викрадати тільки разом з скринькою!
- Як ти собі це уявляєш? - округлила очі Фросилінда.
- Як - як? Ви знімаєте амулети, лізете в скриню, я виходжу з арени, хапаю скриню і мене викрадають!
- Ти лягаєш на скриню, і не відпускаєш її доти, доки викрадач не краде тебе разом із нею? - здається подібна картина пройняла навіть Себастьяна, - а навіщо? – додав він ошелешено.
- А як ви тоді на бал потрапите? Він починається якраз з першої хвилини ночі! Мені треба потрапити на той бік із валізою, тьху-ти, із скринькою, потім я вас випущу на території, і прикривати мене ви будете вже у своїй людській подобі.
- Без огляду? - Фросилінда вигнула брову, - ти думаєш, що твій багаж не перевірять? Тобі не здається, що на бал із тваринами не можна?

- Можна, Шті натякав, що вирішить це питання, - я знову витягла запрошення і почала розглядати його з усіх боків. - Ви точно тут записані!
- Ну-ну, - глибокодумно випустила з себе менталістка.
У двері нашого вагончика хтось наполегливо забарабанив. Враховуючи, що час перевалив за три ночі, така наполегливість виглядала підозріло.
- Хто там? - а що, зробила страшними очі, намагаючись мовчки виправдатися. Фрося підняла погляд під стелю і постукала себе по лобі.
— Ми, — відповів Яша, а Себастьян прочинив двері і прискіпливо вдивився в темряву.
- Я прийшов познайомити з викрадачем, - пролунав вибачливий голос директора цирку.
- О! Заходьте, гості дорогі! - підстрибнула я на табуреті, а Фросилінда знову схопилася за чоло. Мабуть, переживала за мою адекватність.
– А вам подарунок передали! - повідомив Яша з порога, пропускаючи перед собою закутану в чорну паранджу фігуру. – Було два подарунки, але другий постраждав під час перевірки артефактом. Мабуть, щось на нього навісили. Але я вам вцілилий подарунок завтра віддам. Після вистави! Береженого Триєдина береже, охороняє та спрямовує.
- Ага, - погодилася Фросилінда, - головне, щоби не протух!
Кло Уно виявився плечистим, піджаристим чоловіком, що чимось нагадував емоційного італійця.
- Красуне, не переживай, віднесу разом із скринькою, що за проблема! Додам потужності пропелеру і полетимо на захід!
- Який полетимо! - скипів Яша, - ми ж домовлялися - трубою для крокодайлів! Ми її на десять хвилин обезводимо і перепідключимо до іншого виходу! На площі такі заходи щодо захисту проводяться, що тільки знову в бочку!
– Тоді навіщо я? – не зрозумів Кло.