- Ме-е-е, - долинуло з темного закутка за дверима магазину готового одягу, з якого вийшли Дворак, Ризик і Брунгільда.
Дворак, виведений із себе остаточним вибором відьми, а також необхідністю підкорятися, зробив миттєвий кидок у сутінки і висмикнув з нього кволого сивобородого старця в широкому халаті та шароварах.
- Е-е-е, дозвольте представитися! - мекнув той, повиснувши на витягнутій руці Дворака.
Ризик поплескав свого друга по плечу, і той неохоче опустив бідолашного на тротуар.
- А нема чого підкрадатися, - пробубнив невдоволено, - нехай дякую скаже, що шию йому не зламав.
- Дякую! - гикнув старий, що знітився під трьома недружніми поглядами, - я не знав, не хотів світитися!
- То чого стоїмо? Якщо не хотів світитись? – поцікавився Ризик, який обзавівся башликом, який акуратно прикривав його скарб – кітель ручної роботи.
- То може по склянці? - запропонував несподіваний зустрічний-поперечний.
- У затишному місці? – визирнула з-за спини Ризика відьма.
Дівчина і раніше вирізнялася специфічним зовнішнім виглядом. Не в плані того, що все чорне, а в плані того, що обтягує і стягує. Особливо з того моменту, як накинула око на Дворака. У магазині, який вони залишили пару хвилин як, вона обрала два розкішні брючні костюми. Один з них - чорний атлас, брюки клеш, з розрізами до коліна, в розрізах прослизає кипінь червоних мережив. Піджак з вузькими рукавами, що розширюються від ліктя. перетворюючись майже в спідницю танцівниці фламенко, з широким вирізом, з якого обіцяюче стирчала червона мереживна білизна. І капелюх з вузькими полями та невисокою тулією.
У Дворака досі сіпалося око від демонстрації можливостей широких рукавів. Однозначно у відьмі пропадає талант високорівневого злодюжки. Тому що тільки вона разом із костюмом змогла запакувати у запропонований пакет три шарфики, комплект атласної білизни та тонку коротку комбінацію.
«Спритливість рук і ніякого шахрайства» - промуркотала вона, дивлячись у вічі Дворака, який від несподіванки відкрив рота і спробував припинити свавілля.
"Це бонус за гарні відгуки та майбутні рекомендації" - шикнула вона на нього.
- Так? - повернулася до хазяйки, і та закивала, навіть не розуміючи, що саме мала на увазі дівчина, що спритно крутила чоловіками і залишила майже цілий кошель монет.
Другий костюм, святковий, як вона охарактеризувала свій вибір, досі змушував серце Дворака завмирати і частувати з шаленою силою. Позитивним моментом у тому костюмі було атласне боді тілесного кольору, на цьому й все. Решта в костюмі була мереживна, прозора і з каміньцями в найнесподіваніших місцях. Якщо не знати, що на відьмі боді, яке за кольором зливалося з її шкірою, то в перший момент можна подумати, що вона під костюмом гола. У комплект до цього неподобства відьма обрала крислатий капелюх із вигнутими краями.
На коментар «це непристойно», вона посміхнулася і пройшла долонею по щоці Дворака.
- Ти ж мені не чоловік, щоби забороняти, рекомендувати чи радити? - промуркотіла великою кішкою, і Двораку в цей момент шалено захотілося ним бути. І краще у найближчій перспективі.
Ще йому не подобалися штани, на яких наполягала відьма. І хоч вони були досить широкими, але чоловік, який звик до кілта, відчував себе в них не комфортно.
- Тільки для наших цілей, створення іміджу. А потім знову одягнеш свою чудову спідничку!
Ризик вибрав одну сорочку, три футболки, які запропонувала відьма та кілька пар білизни, разом із шкарпетками.
Брунгільда раділа різноманітності, яку пропонував магазин, дозволивши укомплектувати речові мішки найнеобхіднішим в одному місці. Ще вона витягла із засіків три спортивні костюми. Чорні і схожі на екіпірування ченців ніндзя. Інтуїція твердила, що це екіпірування стане в нагоді в найближчому майбутньому. Як і хула, створена Златою та Фросею, і з якою Дворак не розлучався.
Саме тому він так міцно притискав до себе речовий мішок, і час від часу смикав ногою, намагаючись позбутися затягнутості в районі стегон.
- Сюди, шановні панове, - засміявся перед ними дивний громадянин, відводячи з однієї з другорядних вулиць Ба-Зара в глибину провулків і розгалужень наметів з найрізноманітнішим товаром.
Якби не проводжатий, на другому чи третьому повороті вони б заблукали. А так, слідуючи гуськом по вузьких проходах галасливого торгового мегаполісу, вони досить швидко досягли червоних червоних китайських ліхтариків, що призивно миготіли над дверима, з різьбленим драконом.
- О! - протягла Брунгільда, - яке атмосферне місце!
- Тільки для своїх, - повідомив провожатий, погладив долонею бороду і запрошуючи махнув рукою «гайда за мною!»
Місце, в яке привів їхній старий, виявилося антикварною лавкою. Окрім головного залу, тут були й індивідуальні кабінки, в які можна було потрапити, як і з зали, так і з вулиці. Якщо знати, які двері відчинити і який пароль сказати.
А ще з цих кабінок був вихід через люк на нижній ярус Ба-Зара.
В одній із кабінок на них чекали за сервірованим столом. І той, хто чекав, був точною копією провідника.
- Ми з братом власники антикварної крамниці «Соковитий апельсин» - повідомив сидячий за столом, - сідайте і розділіть з нами трапезу.
У голові відьми крутилися давно забуті спогади далекої молодості іншої жінки. Тієї, що померла на Землі в 1980 році. Одного разу їй довелося відвідати Бухару. Стародавнє місто, яке аж до вересня 1920 року було знаменитим на весь світ, будучи одночасно столицею найбільшої держави регіону з тією самою назвою. Оточена просторими просторами пустелі Кизилкум, Бухара навіть під час того відвідування зберігала атмосферу стародавнього міста Великого Шовкового шляху. Але її дні скінчилися з приходом до влади більшовиків.
Але зараз це все було неважливо, тому що чомусь згадався момент, коли її пригощала запрошуюча сторона, виставивши на стіл такий самий розписний сервіз, з орнаментом, схожим на арабську в'язь.
«Славна Бухара. Славиться красою своїх палаців, мечетей, мінаретів, медресе та караван-сараїв. А ще славиться умілими руками майстрів, які цю красу створили» - самі собою зірвалися з губ рядки, що запали в серце, і виявляється пронесені не тільки крізь роки, а й крізь космічні відстані.
- Асалому алайкум, сестро! - вклонилися обидва дідки, і кивнули на низькі полиці, посипані подушками.
- Допомога потрібна, - повідомили вони, коли були випиті по три піали ароматного напою, що дуже сильно нагадував чорний чай, але, на жаль, це були не листя, а якийсь ферментований фрукт. Корки фрукта, якщо бути точним.
- Яка ж? - обережно поцікавилася дівчина, віддуваючись від з'їденого та випитого.
#4308 в Фентезі
#3065 в Різне
#817 в Гумор
пригоди і гумор, пошуки себе і свого кохання, пригоди дружба порятунок світу
Відредаговано: 07.12.2022