Глава 34. Плетемо сіті

Роман

Вкотре набираю номер Олесі — у відповідь тиша. Пишу повідомлення: «Хоч напиши, чи все в тебе нормально. Мені важливо це знати». Відправляю. Повідомлення доставлено, але не прочитано. Ще кілька хвилин дивлюся на екран, очікуючи дива, але воно не відбувається.

Майже тиждень Олеся ігнорує мене. Попросив Дашу, її сестру, подзвонити — і їй вона не відповіла. Лише написала, що зайнята й передзвонить пізніше. Але так і не передзвонила.

Може, вже варто звертатися до поліції? Або найняти приватного детектива?

Але ж це знову контроль. А саме від нього вона втекла. Якщо я почну діяти активно, як вона відреагує?

Стук у двері. Нова секретарка Марія зазирає й каже:

— До вас адвокат Кац.

— Запроси, — відкладаю телефон убік.

Кац заходить до кабінету неспішно, ніби має весь час світу — і керує ним. Немолодий, з акуратно підстриженою борідкою та сивими скронями, він виглядає спокійним, інтелігентним і майже безневинним чоловіком під шістдесят. Костюм сидить бездоганно, рухи розмірені, голос — рівний і м’який. Він із тих, хто вселяє довіру самою своєю присутністю, уміє приспати пильність і навіть поспівчувати.

Але ті, хто знає його насправді чи користувався його послугами, називають Каца Якова Семеновича акулою. Він ніколи не підвищує голос, не тисне напряму, але вміє так вибудувати комбінацію, що противник сам опиняється в пастці. Його сила — у холодній логіці та вмінні плести сіті, залишаючись зовні бездоганно коректним. У суперечці виграє той, хто вчасно встиг найняти його, перетягнувши на свій бік.

— Вітаю, — підводжуся й простягаю йому руку. — Сідайте, — показую на стілець.

Він акуратно кладе на стіл шкіряний портфель із документами, відсуває стілець і зручно вмощується.

— Чай, каву, воду? — пропоную.

— Так, мабуть, воду… — каже задумливо, дістаючи папери з портфеля. — Просто із суду, все на бігу, ніколи й води випити.

— Ган… — за звичкою хочу дати вказівку Ганні, але згадую, що в мене вже інша секретарка. — Маріє, принеси воду.

— Хвилинку, — відповідає моя нова підлегла.

— Я вивчив усе, що стосується шлюбу Крилових, — починає Кац, розкриваючи записи. — Жодного шлюбного контракту немає. Все майно, включно з галереєю та нерухомістю, ділиться за законом — порівну. Але, я так розумію, вас не цікавить загальний розподіл майна?

— Так. Нас цікавить тільки будівля галереї.

— Щоб зрозуміти, наскільки вигідно чи невигідно Крилову відмовитися від будівлі на користь дружини, я вже надіслав адвокатський запит у податкову й банк. Якраз сьогодні будуть результати… Моя команда оцінить їхній загальний стан: рахунки — навіть приховані, ми й таке вміємо знаходити, — загадково усміхається. — Потім активи, заборгованості. В ідеалі — визнати галерею неприбутковим підприємством, але про це пізніше.

Слухаю його й киваю, погоджуючись із доводами.

— Я хочу, щоб він сам зрозумів: розлучення для нього — це якір, що тягне на дно. І чим довше він буде тягти його за собою, тим із більшим майном доведеться розпрощатися.

Яків Семенович трохи усміхається, ніби розуміє весь підтекст моїх слів.

— Саме так і будемо діяти. Ми постараємося зробити розподіл максимально нерівноцінним, покажемо йому, що вигідніше відрізати від себе цей шматок, аби не втратити більше. Цим ми вже займаємося, повірте, Романе. Тому наші послуги й коштують стільки, скільки коштують… ми відпрацьовуємо кожну копійку.

— Для мене справа не в ціні, а в результаті. І в тому, щоб усе пройшло безболісно для його дружини. Сподіваюся, невдовзі — з приставкою «екс».

Кац киває:

— Я підготував стратегію: через угоди, через громадську думку, через його власні слабкості, через тиск партнерів… Повірте, серйозні люди не люблять, коли склоки й чвари стають надбанням громадськості.

— І вся ця активність почнеться з?.. — мені потрібні точні строки, коли я зможу оголосити Олесі, що вона в розлученні.

— Уже. Механізм було запущено рівно в ту секунду, коли ви мене найняли.

— А результат?

— Дайте нам два дні активної кампанії, — голос Каца лишається рівним, але в очах блиснув холодний вогник. — І я особисто передам Крилову документ так, що в нього не залишиться вибору. Повірте, після перевірки банківських даних він сам шукатиме ручку, щоб підписати.

Я киваю, відчуваючи, як напруга перетворюється на впевненість.

— Чудово. Тоді я зі свого боку теж піділлю масла у вогонь. Діятимемо разом.

— От і прекрасно, — Кац підводиться, акуратно застібаючи портфель. — На цьому все. У мене за пів години засідання. Триматиму вас у курсі.

— Дякую, — прощаюся з ним і відразу набираю номер Іллі.

— Ну що? — питаю у друга без жодних привітань. Вранці ми бачилися, і він обіцяв, що до обіду зустрінеться з господарем «Крони».

— Під’їжджай до нього в офіс. Зараз скину адресу.

Хвилина — і мені прилітає повідомлення з геолокацією.