Розділ 1. Зоряний час.

Роман.

— Ви готові?

— Ще секунду.

— Яно, закінчуйте з гримом, наш герой і так прекрасний, — Маша розпливається в чарівній усмішці, роблячи мені комплімент.

Я вперше погоджуюся на подібний контент. У моєї компанії достатньо роликів у соцмережах, але моя персона ніколи не ставала в центрі уваги. І ось зараз — світло софітів, мікрофон, і Маша Сувора навпроти. В голові крутиться одне питання: навіщо я погодився?

Як би сказав мій дід: «Хлопче, тебе заносить на повороті». І я з ним частково згоден. А з іншого боку, ну що поробиш, якщо я добрий у своїй справі.

Я звик контролювати все: проєкти, терміни, навіть настрій клієнтів. Але зараз я хвилююся. Тут — чужий майданчик, чужі правила. Питання хоч і обговорені заздалегідь, але невідомо, як люди сприймуть мої відповіді. Одна невдала відповідь — і моя репутація може тріснути, як погано залитий фундамент. Та водночас… цікавість. А якщо, саме цей подкаст стане тим кроком, який просуне нашу компанію на новий рівень? Світ великий і повний можливостей. А я молодий і амбітний.

Я поправляю піджак, роблю глибокий вдих.

— Сьогодні в гостях у мене, Маші Суворої, маловідомий для широкої публіки чоловік, але… — ведуча робить багатозначну паузу й розпливається у хитрій усмішці, — … геній нашого часу, який втілив фантазії багатьох селебріті про ідеальний дім. З нами — Роман Білий. Повірте, дівчата, він: красивий, харизматичний, багатий і чортівськи чарівний. Сьогодні я задам йому кілька інтригуючих «суворих» запитань.

— Привіт, Ромо.

— Привіт, Машо.

— Давай почнемо з простого. Ти не публічна особа.

— Ні.

— Чому? Хлопці з твоєю зовнішністю завалюють соцмережі засмаглими тілами, приправленими тестостероном. Вони на цьому хайпують, привертаючи увагу до своєї діяльності, яка, чесно кажучи, значно менш значуща, ніж твоя.

— Я не стежу за життям тестостеронових хлопців, — відповідаю з усмішкою. — Але… як варіант. Якщо справи підуть зовсім туго, то повір мені, роздягнуся не тільки я, а й уся моя команда. Сподіваюся, до цього не дійде.

— Добре, залишимо тестостеронових хлопців у спокої. Але все ж таки, ти людина не публічна. Правильно я розумію, що в тебе немає відкритих соцмереж. Чому така обережність?

— Чесно кажучи, у мене й закритих немає. Мені ніколи цим займатися. Я одновекторний: можу добре робити лише один продукт.

— Продуктом ти називаєш свої проєкти?

— Продукт — це щось більше й загальне. Адже проєкт — це не просто креслення… Наша компанія веде клієнта на всіх етапах: від задумки до найдрібніших деталей у декорі.

— Тобто ти не просто архітектор, ти ще й будівельник, підрядник, дизайнер…

— Не особисто я. Забирати заслуги у всіх членів команди я не буду, та й не можу — без них такого результату я б не досяг. Я ціную й поважаю кожного свого співробітника. Сподіваюся, це взаємно, — дивлюся прямо в камеру з максимально серйозним виразом обличчя. Усередині ж розумію, що всі вловлять жарт: це мій спосіб розрядити атмосферу.

— Ромо, розкажи, як ти взагалі прийшов в архітектуру? Це було покликання чи випадковість? Особисто в моєму оточенні немає людей, які мріяли б стати архітектором. Навіть сама назва професії… архаїчна.

— Так-так, від неї так і віє єгипетськими пірамідами й загубленою Атлантидою. Але, тим не менш, усе, що зараз будується на нашій величезній планеті, так чи інакше спроєктовано архітектором. Виключимо, звісно, будинки в стилі маніата — традиційні житла племені масаї в Кенії та Танзанії, збудовані зі суміші гною, глини й гілок. А так… працюємо, — багатозначно розводжу руками.

— Раз ми вже заговорили про стилі. Який стиль зараз у моді?

— Зараз усе розмите. Наприклад, у XVII–XVIII століттях був популярний стиль бароко, і всі дотримувалися заданих стандартів. А сьогодні — «хазяїн-пан». Хочеш класицизм — будь ласка; готику, модерн, ар-деко, хай-тек — будь-який каприз. Є певний попит на еко-дома. У конкретного кола людей вони реально в тренді.

— Еко-дома? Це що, будиночок на дереві?

Усміхаюся: 

— Щось у цьому роді… Тільки мінімум на два поверхи й від чотирьохсот квадратів.

— Хтось із наших зірок шоу-бізнесу будував собі такий дім?

— Можливо. Але одразу скажу: без імен.

— Ууу… — Маша надуває губки. — Так не граю. Нікого не здаси? — підморгує.

— Я поважаю приватність. І взагалі, навіщо тобі імена? Ти ведеш мільйонний подкаст, і багато зірок вважатимуть за удачу сісти в це крісло й відповідати на твої «суворі» запитання. А от коли вони будуть тут, ти й запитаєш: «А ви, випадково, не будували свій дім із компанією „Білі пагорби“?» — роблю паузу й додаю з усмішкою: — Офіційно даю дозвіл розголошувати інформацію, що стосується цього питання.

Маша примружується й цікавиться з хитринкою:

— Одне маленьке провокаційне запитання. Правда, що ти будував дім одному з колишніх президентів?

— Коротка провокаційна відповідь: так.

— Навіть не можна назвати його номер у черзі президентів?