2. Мідії, вино і червона білизна.

****

– Доню, може ти сьогодні до нас? – Яна слухала материн голос, в якому відчувалась турбота й тривога за доньку. – Скільки можна самотність в хаті пригрівати на свята?

– Мамо, не хвилюйся, я буду не сама, – дівчина поспішила заспокоїти матір, вистрибуючи з маршрутки. – Ми з Віталіком домовились зустріти Новий рік разом.

Вечір вже м’яко накрив місто, проте тут, біля «Сіті-центру», вогнів було з надлишком, ще й святкова ілюмінація весело та різнокольорово вигравала, тому було ясно, наче вдень.

– Цей твій Віталік! – Яна шкірою відчула, з якою відразою мама промовила хлопцеве ім’я. – Він такий каламутний та слизький! Бр-р-р! Я зовсім не бажаю своїй дитині такого нещирого щастя, як цей Віталік. Все одно, якщо передумаєш, ми з батьком тебе чекатимемо.

– Гаразд, мамо! Я вас дуже люблю! – очі Яни несподівано защипали непрохані сльози, та все ж вона стрималася і завершила виклик.

Дівчина розуміла хвилювання та занепокоєння батьків: відтоді, як півтора роки тому Олесю, її молодшу сестру, знайшли вбитою, вони боялися втратити й старшу доньку і підозрювали в найгіршому кожного її залицяльника. Хоч і щастя жіночого бажали їй від усього серця.

****

З Віталіком вони зустрічалися майже півроку. Він і справді небагато про себе говорив. Яна знала, що хлопець працює регіональним менеджером у мережі якихось магазинів, тому дуже часто їздив у відрядження, інколи навіть без завчасного попередження.

Та то були лише тимчасові незручності, адже Віталік був приємно уважним, дивовижно ніжним і приголомшливо пристрасним. А ще до того високим вродливим шатеном з копицею неслухняного волосся, млосним поглядом та грішною посмішкою.

По поверненню він завжди телефонував, сповіщаючи про свій прихід, щоб Яна могла ретельно підготуватись. Приходив завжди пізно ввечері, з незмінними ласощами та букетом квітів. А дівчина танула в його гарячих обіймах.

Новий рік вони мали зустріти нарізно, тому що Віталік був змушений їхати у відрядження. Але годину тому, зателефонував і повідомив, що приїде заради неї і буде об одинадцятій. На святковому столі мають бути морепродукти і біле вино, краще Піно гріджо. А її він бажає у червоній білизні.

Яна поквапом кинулася до торговельного центру, сподіваючись, що там не всі магазини вже зачинились.

****

До «Сільпо» вона увійшла, вдягнувши маску. Натовп був величезний: жодного порожнього візка чи навіть кошика.  Не розуміла, чому це людям вдома не сидиться? З родинами, з дружинами, з дітьми, з собаками. Прикрашали б собі ялинку, спаковували подарунки, нарізали салати чи запікали курку в духовці – це ж родинне свято!

Себе Яна зовсім не приєднувала до решти. Їй можна. Бо вона незаміжня. І їй зараз конче необхідні мідії, вино і сексуальна червона білизна задля незабутнього побачення біля ялинки.

Та несподівано боковим зором вона вихопила серед загальної людської маси знайому постать. Вмить обернулася. Навколо люди в зимовому одязі, шапках, захисних масках – жодного знайомого.

– Ой, Янко, у тебе вже глюки! – пробурмотіла собі під ніс. – То все від дефіциту кохання.

****

На другому поверсі знайшлась потрібна крамниця. Тут була найкраща якісна жіноча білизна на будь-який смак: від невагомого французького мережива до зручної турецької бавовни.

Прискіпливо перебравши запропоновані варіанти, Яна врешті решт зупинила вибір на відвертому кораловому гарнітурі з легкого, як павутинка, гіпюру. Віталік від такого точно буде в захваті. Хоча самій дівчині прийшовся до смаку набір кольору гіркого шоколаду з м’якої бавовни із золотим візерунком на мереживних вставках.

Та чоловік віддавав перевагу більш екстравагантним образам. Тому Яна попрямувала до каси, тримаючи яскраво-червоний комплект.

Коли касирка оголосила ціну, крізь прозору скляну стіну бутіку дівчина побачила Віталіка, який виходив з дитячого магазину неподалік. Це було настільки несподівано, що Яна вирішила підійти ближче до виходу, щоб переконатися, що це не обман зору. Продавчиня щось казала їй услід, але дівчина того вже не чула.

Вона заціпеніла, дивлячись на коханого, що підходив все ближче, на двох усміхнених діточок: хлопчика років шести і трохи молодшу дівчинку, та на вродливу чорняву жінку, що по-хазяйськи тримала за руку Віталіка. Її Віталіка!

– Тату, я хочу гарячого шоколаду! – до Яни долинуло прохання хлопчика.

– А я хочу молочний коктейль! – не відставала від брата дівчинка.

Ця щаслива родина була вже зовсім поряд, але чоловік навіть не поглянув у бік коханки, не помітивши її у цій передноворічній круговерті. Натомість його голос вогнем обпік її серце та невимовлені сподівання:

– Добре! Ми незабаром підемо у кав’ярню, але спочатку маємо обрати подарунок для мами. – Віталік махнув рукою убік ювелірного магазину.

Серце Яни завмерло, коли на безіменному пальці чоловіка вона помітила обручку. Коли він приходив, її там точно не було.

Віталік з родиною вже зникли за дверями ювелірки, а жінка все стояла у дверях бутіку, занурена у свій безмежний розпач.

– Хрін тобі, а не червона білизна, брехливий зрадник!!! – голосно вигукнула, перелякавши товстого чоловіка в окулярах, який в цю мить проходив повз неї.

Та Яна не зважала на нього. Вона повернулася до крамниці, щоб відмовитися від попереднього замовлення і придбати нарешті подарунок для себе коханої: той самий шоколадний із золотом комплект, що їй найбільше сподобався.

****

Свої розхристані думки Яна вирішила зібрати докупи у кав’ярні, що примостилася недалечко від ескалатора. Кілька скляних столиків вишикувалися вздовж прозорої балюстради галереї, що оточувала з усіх боків просторий атріум.

Дівчина наплювала на сувору дієту і за хвильку вже смакувала апетитним паніні та ароматною кавою.