21 Розділ

— Грінча ми вже подивилися. Є ідеї, що дивитимемося далі? — з посмішкою запитав Адам, зручно вмощуючись на дивані.

— Чесно кажучи, у мене цілий список, — засміялася Мія, схрестивши ноги й чарівно глянула на нього.

— Он як? Цікаво. І що ж це за список? — примружив очі Адам, удаючи недовіру.

— А ти точно готовий його побачити? — кокетливо перепитала вона, нахиливши голову й ледь прикусивши губу.

— Ну, якщо ми замкнені у цій квартирі, а виходу, як я розумію, у мене немає... — він підняв руки в удаваній беззахисності.

— Жодного! — заливалася сміхом Мія. — Наступний — Полярний експрес.

— Ну не знаю... Пульт, здається, у мене, — хитро посміхнувся Адам, злегка піднявши брови. — Тож можливо я ввімкну щось інше.

— Ні, ну будь ласочка... — жалісливо протягнула Мія, зробивши великі «котячі» очі.

— Даремно стараєшся. Пульт у мене, — він похитав ним перед її носом, наче брязкальцем для немовляти.

Мія раптово рвонулася вперед і майже вихопила пульт з його рук. Адам не очікував такої атаки, але встиг відскочити, все ще тримаючи здобич.

— Ого, он ти яка! — розсміявся він, піднявши руку високо над собою.

Мія встала навшпиньки, намагаючись дістати пульт, але марно.

— Маленька підросла,  не дотягуєш, — дражнив її Адам, зухвало виблискуючи очима.

Мія з усіх сил намагалася вихопити пульт, її тіло притиснулося до Адамового. Вона стала ще вище, тягнучись угору, але раптом втратила рівновагу. Вискнула й схопила його за футболку, потягнувши за собою.

Адам ледве встиг підкласти руку під її голову, щоб вона не вдарилася об підлогу.

І ось вони лежать на кухонній підлозі: Адам нависає над нею, їхні тіла збентежено притиснуті одне до одного. На обличчях — подив, а потім сміх, який швидко стихає.

Адам вдивляється у великі сірі очі Мії, його серце пришвидшує хід. Його погляд ковзає вниз — на трохи прочинені губи, потім знову підіймається до її очей.

Мія затримує дихання. Її губи готові до поцілунку. Вона заплющує очі, ледь тремтячи.

Адам усе розуміє без слів. Він нахиляється й ніжно торкається її вуст — теплих, м’яких, солодких. Мія відразу відповідає, впиваючись у нього з такою спрагою, ніби чекала цього цілу вічність.

Їхні серця ніби завмирають, час навколо зупиняється. У цю мить вони належать лише одне одному. Почуття, які так довго жили десь у глибині, нарешті прорвалися на поверхню — і вони здалися, повністю.

Дзвінок у двері вирвав їх із солодкого трансу, немов хтось раптово вилив на них відро крижаної води.

Мія злякано відштовхнула Адама і майже побігла до дверей, зовсім забувши, що це навіть не її квартира. Серце шалено калатало, наче вона щойно скоїла щось заборонене і її зловили на гарячому.

Адам залишився лежати на підлозі, потім важко видихнув й закотив очі з таким виглядом, ніби йому зруйнували найкращий момент у житті. Роздратовано кинув пульт на диван, і той з тихим стуком упав між подушок.

— І хто ж приперся саме в такий момент? — пробурчав він, підводячись і неквапливо йдучи до дверей. Голос його звучав глухо, але в ньому ще вловлювався теплий відгомін хвилини, яку вони тільки-но поділили.

Мія стояла трохи осторонь, ховаючи тремтячі руки за спиною, а її щоки ще палахкотіли рожевим. Вона крадькома подивилась на Адама, який роздратовано, але з легкою усмішкою на вустах, відчиняв двері. У цій миті було щось невловимо ніжне — навіть у його бурчанні.