18 Розділ

У двоповерховій дачі на околиці Кам’янця-Подільського стояв справжній гармидер.
На кухні хтось рубав салат, хтось уже голосно сперечався, що краще: олів’є чи шуба. У вітальні Саша так щедро налив горілки у склянку з соком, що Ліза пирснула сміхом:

— Це що, новий коктейль? «Гоп-стоп на апельсині»?
— Не гони, то в мене рука здригнулась. Зате чесно!

Біля каміна вже лежали порожні тарілки з сиром та ковбасою. Хтось наступив на виделку — і вона дзвінко клацнула під підбором.

Ярик із Мішею влаштували танцювальний батл під старий трек «Сніг іде», при цьому Міша примудрявся танцювати з котлетою на виделці.

— Ти зараз розкидаєш тою їжею всіх! — закричав Ярик і мало не впав.
— Так у цьому й кайф! — гордо вигукнув Міша й затанцював ще завзятіше.

Давид сидів на підлозі спиною до дивану й щось шукав у телефоні. Поруч присіла Віка, легенько штурхнула його коліном.

— Що, знов меми?
— Та ні, дивлюсь, хто нас уже тегнув у сторіс. Он, Ліза виставила фотку, де ти заїдаєш олів’є чипсами. А Роман підписав: «Королева закусок».
— Ах ти ж... — Віка вдарила його по плечу. — Давай ще всім розкажи, як ти шампанське відкривав ложкою.
— Так воно ж відкрилось! — Давид зробив винувате обличчя.
— Ага, і залило Таню.
— Ну зате тепер у неї шуба пахне святом, а не нафталіном.

Обидвоє засміялися, тицьнулися лобами.

У цей час Оксана хвацько підскочила з табуретки й голосно ляснула в долоні:

— Народ! А ну, всі сюди! Давайте групове фото!
— А хто тримає телефон? — запитала Ліза, намагаючись не розлити свій келих.
— Я! Але потім не кажіть, що вийшли як картопляні мішки, — підморгнула Оксана й розсміялася.

— О, то це твоя фірмова поза фотографа з двома підборіддями? — підколов її Роман, але дивився так, що всі його жарти виглядали як невеличкі зізнання в коханні.

Оксана показала йому язика:
— А ти заткнись, Ромчику, або я виставлю твою фотку, де ти хропеш у пледі, як немовля.
— То для натюрморту! — удав ображеного, але очі світилися ніжністю.

На фото Давид і Віка обнялися, він підкинув її трішки вгору, і вони обоє реготали. Камера впіймала момент, коли вона з переляканими очима вчепилася йому в плечі. Міша в цей час намагався сісти Ярику на плечі, а Ліза від сміху мало не впала у попіл каміна.

За хвилину до дванадцятої всі бігали, шукаючи свої келихи. Таня кричала:
— Хто бачив моє шампанське? Я його поставила біля вази!
— Так то твоє? — зніяковіло сказав Міша. — Я думав, то моє, і випив...

Давид тримав одразу два келихи й тицьнув один Віці.
— Тримай, це твій.
— Ти впевнений? Бо, може, ти собі дві порції взяв.
— Не довіряєш? Образливо, між іншим.

Віка скривилася, потім поцілувала його в щоку.
— Добре, мир. Але ти потім миєш посуд.
— Домовились.

Годинник вибив дванадцять. Всі закричали:
— З НОВИМ РОКОМ!
— Щоб нам ще більше дурниць разом!
— І щоб я вліз у свою куртку після свят! — підняв келих Роман.
— Та ти й так мов огірок! — весело вигукнула Оксана й штовхнула його у бік.

Давид у цей час просто нахилився й поцілував Віку. Спокійно, без зайвих слів чи драм. Якось так просто, що від цього ставало ще приємніше.

— Ну, ще один рік разом? — тихо спитав, коли відлип від її губ.
— Ще не один, я сподіваюсь. А тепер іди, бери мені ще мандаринок.

Десь позаду Ярик уже знову вмикав музику, Оксана затягла Романа в імпровізований танець, і він здався без бою. Таня реготала, а Ліза знімала це все на телефон, кричачи:
— Це буде найкращий сторіс нашого безглуздого життя!

А потім усі дружно вийшли на вулицю, щоб дивитися феєрверки. Небо розквітало яскравими спалахами, а парочки обіймалися, робили селфі на тлі різноколірний вогнів і перешіптувалися про щось своє.
Оксана, побачивши, як Віка й Давид сюсюкаються, раптом скривилася і здригнулася, наче по її тілу прокотилася крижана хвиля.

— Що сталося? — здивовано запитав Роман, який стояв поруч, тримаючи руки в кишенях і злегка підморгуючи їй від сяйва салютів.

— Фу... Вони такі милі, що аж нудить, — скривилася Оксана, театрально відвертаючи голову.

Роман розсміявся дзвінко й щиро.

— А ти сама яка буваєш, коли зустрічаєшся з хлопцем? — запитав він, лукаво звузивши очі.

— Не знаю... Залежить від хлопця, — хитро протягнула Оксана, дивлячись на нього так, наче щось замислила. — Але точно не така! — кинула вона і в ту ж мить зліпила сніжку та влучила просто йому в груди.

Поки Роман отетеріло кліпав очима, розуміючи, що сталося, Оксана вже бігла по скрипучому снігу, регочучи й намагаючись втекти. Та Роману знадобилося всього кілька секунд, щоб оговтатися й кинутися навздогін. Він наздогнав її біля старої ялинки, підхопив за талію й одним рухом жбурнув у замет.

— А-а-ай! — вигукнула Оксана, з головою занурившись у пухкий сніг. В ту ж мить Роман послизнувся на утоптаній стежці й сам полетів услід, приземлившись поруч.

Вони лежали у снігу, важко дихаючи від сміху, їхні груди ходили ходором. Оксана намагалася віддихатися, а Роман роздивлявся, як її чорне волосся вкрилося іскристими сніжинками. Очі світилися щастям, а яскраво-червоні губи тремтіли у чарівній посмішці.